Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача: не викликались;

відповідача: не викликались

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2005р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2005р.

у справі №5/2725-9/391

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгазресурс"

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укргазресурс" (далі по тексту – позивач, ТОВ "Украгазресурс") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Личаківському районі м. Львова) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 27.11.2003р. №0004302320/0/22242/23-2, від 06.02.2004р. №0004302320/1/2055/23-2, від 24.06.2004р. №0004302320/2/9898/23-2 та від 01.09.2004р. №0004302320/3/13880/23-2.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2005р. у справі №5/2725-9/391 (суддя Данко Л.С.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2005р. (головуючий суддя – Орищин Г.В., судді Бобеляк О.М., Дубник О.П.), позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 27.11.2003р. №0004302320/0/22242/23-2, від 06.02.2004р. №0004302320/1/2055/23-2, від 24.06.2004р. №0004302320/2/9898/23-2 та від 01.09.2004р. №0004302320/3/13880/23-2 на загальну суму у розмірі 109675,38 грн., в т.ч. 74331,46 грн. основного платежу та 35343,92 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2005р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2005р. у справі №5/2725-9/391, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Личаківському районі м. Львова не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.11.2003р. №0004302320/0/22242/23-2, від 06.02.2004р. №0004302320/1/2055/23-2, від 24.06.2004р. №0004302320/2/9898/23-2 та від 01.09.2004р. №0004302320/3/13880/23-2 на загальну суму у розмірі 113319 грн., в т.ч. 75 546 грн. основного платежу та 37773 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у Личаківському районі м. Львова на підставі акту "Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазресурс" за період з 07.11.2000р. по 01.07.2003р." від 25.11.2003р. №188/23-239/31215293 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, оформленим з порушенням встановленого порядку.

Крім того, Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість не підтвердженої податковою накладною.

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме не зазначення в податкових накладних окремих реквізитів, передбачених цією нормою Закону, суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

Згідно із п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не дозволяється включати до складу податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Судова колегія звертає увагу на те, що недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять ці накладні недійсними, не свідчить про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні є підставою для висновку суду, зробленого в результаті оцінки всіх доказів у відповідності з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку до податкового кредиту за спірними накладними.

Суд касаційної інстанції також погоджується з правомірністю висновків судів попередніх інстанцій стосовно порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість не підтвердженої податковою накладною від 06.03.2002р. №0000075, оскільки згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для відповідальності платника податку є саме не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо визнання також недійсними податкових повідомлень – рішень від 06.02.2004р. №0004302320/1/2055/23-2, від 24.06.2004р. №0004302320/2/9898/23-2 та від 01.09.2004р. №0004302320/3/13880/23-2 з огляду на таке.

Відповідно до абзацу другого пп. "б" пп. 5.3. п. 5 Наказу ДПА України від 21.06.2001 року № 253 (z0567-01) "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій" з метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов’язання, зазначеного в раніше надісланому податковому повідомленні (у разі, якщо сума податкового зобов'язання за результатами розгляду скарги збільшується або залишається без змін, а раніше надіслане податкове повідомлення – рішення не відкликається), податковим органом складається та надсилається (вручається) платнику податків податкове повідомлення, яке має номер первинного податкового повідомлення, при цьому через дріб проставляється номер скарги, щодо якої воно складене (1 – для першої, 2 – для другої тощо), крім того, таке податкове повідомлення містить новий граничний термін сплати податкового зобов’язання.

3 наведеного положення даного нормативного акту не вбачається, що з моменту направлення платнику нового податкового повідомлення раніше направлене виконанню не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2005р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2005р. у справі №5/2725-9/391 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2005р. у справі №5/2725-9/391 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2005р. у справі №5/2725-9/391 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.