Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.

суддів: Білуги С.В.

Гаманка О.І.

Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.,

при секретарі Шевченко Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 03.08.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 03.11.2006 р. по справі за позовомОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , -

У березні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 08.08.2006 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 03.11.2006 р. вказане судове рішення залишено без змін.

На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга ОСОБА_1., в якій ставиться питання про їх скасування та постановлення нової постанови про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, працює в Овруцькій дистанції колії Південно-Західної залізниці і постійно проживає в м. Овруч Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

За період з 01.06.2003 р. по 31.12.2005 р. йому виплачувалась компенсація та доплати, що встановлені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, а згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. № 836 (836-96-п) .

Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., виходили з того, що виплати позивачеві, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) № 796 від 28.02.1991 р., здійснені правильно, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. № 836 (836-96-п) .

Щомісячна грошова допомога ОСОБА_1. у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства була виплачена за 2003-2005 роки у розмірі 2,10 грн. щомісячно, а допомога громадянам, які працюють в зоні гарантованого добровільного відселення була виплачена за 2003-2005 роки у розмірі 10,50 грн. щомісячно.

Колегія суддів вважає, що висновки судів не відповідають абзацу 3 частини 1 статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати, а також частині 1 статті 39 цього Закону, відповідно до якої, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати, а пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що в період з жовтня 2002 року по жовтень 2005 року законодавець не вносив до них змін, які встановлюють інший, крім мінімальної заробітної плати, критерій нарахування виплат або обмежують їх розмір.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат виступала тільки мінімальна заробітна плата, розмір якої у зазначений позивачем період часу змінювався законодавцем неодноразово. Конкретний розмір мінімальної заробітної плати встановлювався спеціальними законами (у 2002 - 2003 роках) або Законом про Державний бюджет на відповідний рік (2004 - 2005 роки). Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статей 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тільки стаття 2 Закону України від 13.12.2001 р. № 2896 (2896-14) "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" містила застереження Кабінету Міністрів України до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, тому виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 2002-2005 роки, а не Постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. № 836 (836-96-п) .

ОСОБА_1. має право на отримання щомісячної допомоги громадянам, які працюють в зоні гарантованого добровільного відселення, у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства із врахуванням розмірів мінімальної заробітної плати на відповідні роки за період з 01.06.2003 р. по 31.12.2005 р.

Оскільки судами невірно застосовано норми матеріального права та в судових рішеннях судів першої і апеляційної інстанції не міститься відомостей про періоди, коли позивачу проводилися виплати оспорюваних сум, що унеможливлює розрахунок судом касаційної інстанції заборгованості, яка склалася, тому справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.

Також вирішуючи даний спір судам необхідно звернути увагу на те, які дії чи рішення відповідачів у межах наданих повноважень є неправомірними, дослідити законодавчі акти, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права та обов'язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами по всіх заявлених вимогах, а також дослідити та проаналізувати Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та управлінням Міністерства праці та соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права були залишені без уваги й належної оцінки апеляційного суду та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 03.08.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 03.11.2006 р. скасувати, а справу за позовомОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.