Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

при секретарі судового засідання: Семяністій С.Л.,

представника позивача – Кармелюка Т.Б.,

представника відповідача ПП "Нова реальність" - Юхименко Р.І.,

розглянувши у судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львів (далі – ДПІ у Франківському районі міста Львів) до Приватного підприємства "Нова Реальність" (далі – ПП "Нова Реальність) та Приватного підприємства "Тім – Сервіс" (далі – ПП "Тім – Сервіс") про визнання недійсним господарського зобов'язання, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Приватного підприємства "Нова Реальність" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03 травня 2007 року,

У грудні 2006 року ДПІ у Франківському районі міста Львова звернулася до суду з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання між ПП "Нова Реальність" та ПП "Тім – Сервіс", яке виникло на підставі усної угоди про купівлю-продаж товарів, та застосування наслідків передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові накладні, які були видані ПП "Тім-Сервіс" не можуть бути використані ПП "Нова реальність" в податковому обліку, так як свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП "Тім-Сервіс" визнано недійсним. Тобто, ПП "Тім-Сервіс" не мало права виписувати податкові накладні, а ПП "Нова реальність" формувати на їх основі податковий кредит. У зв’язку з наведеним, ДПІ просила суд визнати господарське зобов'язання недійсним, стягнути все одержане сторонами за укладеним зобов'язанням в дохід держави.

Постановою Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03 травня 2007 року постанову Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2007 року скасовано позов задоволено частково та постановлено:

- визнати недійсним господарське зобов’язання на загальну суму 2932927,92 грн., яке виникло між ПП "Нова реальність" та ПП "Тім-сервіс" на підставі усної угоди про купівлю-продаж олії соняшникової;

- в частині застосування наслідків, згідно статті 208 ГК України щодо ПП "Тім-Сервіс" в задоволенні позову відмовити, в частині ПП "Нова реальність" - стягнути в доход бюджету 835,46 т соняшникової олії на загальну суму 2932927,92 грн.

У касаційній скарзі ПП "Нова реальність", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03 травня 2007 року та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП "Нова Реальність" (покупець) та ПП "Тім – Сервіс"(продавець) 30 листопада 2005 року укладено договір купівлі продажу соняшникової олії.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищезазначеного договору покупцем було отримано товар на підставі видаткових накладних від 01 липня 2005року за № 01/04-5, від 30 листопада 2005 року за № 11-5 та від 31 березня 2006 року за № 03/31.

28 квітня та 01 травня 2006 року ПП "Нова реальність" здійснило часткове повернення товару згідно видаткових накладних від 28 квітня 2006 року № ВП-0000001 та від 01 травня 2006 року № ВП-0000002, що знайшло своє відображення в розрахунках за №1 та №2 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

Згідно Додатку від 01 травня 2005 року до згаданого договору від 30 листопада 2005 року сторони погодили повернення покупцем продавцю частини товару.

Покупець розрахувався за отриманий товар, передавши продавцю векселя, що підтверджується Актом приймання-передачі векселя від 22 травня 2006 року.

В свою чергу, ПП "Тім-Сервіс", було виписано податкові накладні за №1/07-5 від 01 липня 2005 року, за №15/11 від 30 листопада 2005 року та за № 03/31 від 31 березня 2006 року.

Таким чином, як вбачається з викладених обставин, зобов'язання, які виникли на підставі договору від 30 листопада 2005 року, сторонами виконані повністю.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, положення статтей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби на підставі статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" можуть звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 20 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов’язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

У даному випадку умисел юридичної особи визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Орган державної податкової служби вважає, що ПП "Тім-Сервіс" та ПП "Нова реальність", укладаючи спірну угоду діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів.

Орган державної податкової служби в підтвердження умислу ПП "Тім- Сервіс" надав суду рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 квітня 2006 року у справі за №1/2-1106, яким визнано недійсним статут ПП "Тім-Сервіс" та свідоцтво про державну реєстрацію, скасовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Окрім того, орган державної податкової служби, представив суду лист ДПІ у Вишгородському районі Київської області за №13681/7/23-4/3366 від 23 листопада 2006 року, в якому надано інформацію по деклараціях з податку на додану вартість за липень 2005 року, березень, квітень, травень 2006 року.

З такими висновками податкової інспекції правильно не погодився суд першої інстанції виходячи з наступного.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими у господарськими операціями податкових накладних.

На момент здійснення господарських операцій продавець був в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої. Законом "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" (755-15) встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Що стосується рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 квітня 2006 року у справі за №1/2-1106, то воно не може свідчити про наявність мети у ПП "Тім-Сервіс", яка завідомо суперечить інтересам держави, на момент укладення згаданої угоди, оскільки рішення суду набрало законної сили після укладення та виконання такої угоди.

За таких обставин, правильними є висновки суду першої інстанції, що представниками позивача не подано до суду доказів про наявність умислу посадових осіб ПП "Нова Реальність" та ПП "Тім – Сервіс" на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Зазначених обставин та положень матеріального права не врахував апеляційний суд, а тому помилково скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов.

З огляду на викладене рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Приватного підприєства "Нова Реальність" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03 травня 2007 року скасувати.

Постанову Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2007 року по цій справі залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.