Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Бим М.Є., Гончар Л.Я., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Запорізької області від 04 жовтня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 17 січня 2007 року у справі №4/328/06-АП за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного комунального підприємства "Бердянський міськводоканал" про стягнення штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2006 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ДКП "Бердянський міськводоканал" про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.

Постановою господарського суду Запорізької області від 04 жовтня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 17 січня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу ДКП "Бердянський міськводоканал" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, як законні та обгрунтовані, без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) (надалі - Закон) - для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Частина друга ст. 19 Закону України покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 Закону).

Механізм сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону, визначено Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 (1767-2001-п) {далі - Порядок), відповідно до п. 4 якого підприємства сплачують штрафні санкції самостійно в доход державного бюджету не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (п.5 Порядку).

Штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів відповідно до п. З ст. 9 Бюджетного кодексу України (2542-14) відносяться до неподаткових надходжень доходів Державного бюджету України і за змістом п. 11 Порядку у разі їх несплати підприємствами в установлений термін - стягуються в примусовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до поданого відповідачем звіту форми №10-ПI середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 660 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві - 13 осіб, при нормативі встановленому в 26 осіб.

З довідки Бердянського міського центру зайнятості від 27.06.2006р. №2045/16-09 вбачається, що відповідач протягом 2005р. надавав звітність за формою 3-ПН (місячна) про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, приймав участь у ярмарку вакансій, що проводився Бердянським міським центром зайнятості. Центром зайнятості у 2005 році направлялись до відповідача для працевлаштування на посаду лаборанта хімічного аналізу, слюсаря контрольно-вимірювальних приладів інваліди ОСОБА_1та ОСОБА_2 які не були працевлаштовані з причин невідповідності вимогам роботодавця, оскільки не мали відповідної кваліфікації і ніколи не працювали за цією спеціальністю.

За наказом керівника підприємства-відповідача №8 від 12.01.2004р. останнім створено 30 робочих місць для працевлаштування інвалідів, це також підтверджується і актами створення робочих місць від 28.01.2004р., визначений перелік посад, на яких може використовуватися праця інвалідів, про що свідчить додаток до зазначеного наказу. Усі створені робочі місця атестовані спеціальною комісією за участю представників санітарно-епідеміологічної служби, що підтверджується копіями актів про атестацію робочих місць.

В Положенні "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда", затвердженим КМУ від 03.05.1995 року № 314 (314-95-п) визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1). Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3).

Згідно з пунктом 5 Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Частиною першою ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

На підприємство Закон покладає обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вищезазначеного, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок покладено на органи, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачем вжито всіх передбачених законодавством заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, а тому вірно визначено, що на останнього не може бути покладена відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушені норми процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст.220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Запорізької області від 04 жовтня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 17 січня 2007 року - залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.