Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Брайка А.I., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі: Прудкій О.В.

за участю представників:

позивача: Крушинської I.В.

відповідача: Безбородько Г.А., Поповіченка О.М.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12 січня 2007 року

у справі № 356/12-06

за позовом Закритого акціонерного товариства "Фоззі"

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У серпні 2006р. позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПI у Києво-Святошинському районі Київської області №0000302300/0 від 13.03.2006р., №0000302300/1 від 10.04.2006р., №0000302300/2 від 19.06.2006р., №000302300/3 від 23.08.2006р..

Позовниі вимоги відносно неправомірності визначення йому податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 9184217,00грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 9191268,50грн. позивач мотивує тим, що платежі на виконання договорів про використання товарного знаку для товарів у послуг відповідають визначенню "роялті" і вони не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість на підставі п.п.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Постановою господарського суду Київської області від 22 вересня 2006р. позовні вимоги було задоволено в повному обсязі. Суд першої інстанції погодився із твердженнями позивача, що володіючи правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, що засвідчено відповідним свідоцтвом на знак для товарів і послуг і реалізуючи своє право власності шляхом надання дозволів на користування своїм об'єктом інтелектуальної власності, позивач отримував винагороду яка не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Отже, суд визнанав такими, що суперечать вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи донарахування податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 9184217,00грн. та штафних санкцій в розмірі 9191268,50грн..

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12 січня 2007р. постанову суду першої інстанції було скасовано та прийнято у справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ЗАТ "Фоззі": оскаржувані податкові повідомлення-рішення було скасовано в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 9184217,00грн. та штафних санкцій в розмірі 9184217,00грн..

Судова колегія апеляційної інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позову виходила з того, що погоджується з правовою оцінкою наданою судом першої інстанції щодо визначення платежів за ліцензійними договорами такими, що не є об'єктом оподаткування ПДВ, але зазначила, що оскаржувані податкові повідомлення рішення містять податкове зобов'язання у розмірі 14103,00грн., яке було визнано підприємством, а отже, штрафні санкції в сумі 7051,50грн. правомірно нараховані податковим органом на визнану суму податкового зобов'язання.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вказуючи на порушення ном матеріального права, до Вищого адміністративного суду України звернувся відповідач, яким поставлено питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про залишення без задоволення вимог позовної заяви.

В письмовому відзиві на касаційну скаргу ЗАТ "Фоззі", посилаючись на законність та обгрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом було проведено планову документальну перевірку ЗАТ "Фоззі" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2004р. по 30.09.2005р., про що складено акт №243/23-2 від 02.03.2006р..

Висновками зазначеного акту перевірки, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог п.1.4 ст.1, п.6.1, п.6.2 ст.6, п.п.7.3.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . А саме: встановлено не включення до податкового зобов'язання з ПДВ сум податку на додану вартість за ставкою 20% від надання послуг із використання знаку для товарів і послуг.

На підставі зазначених висновків податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000302300/0 від 13.03.2006р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 18396640,00грн. в т.ч. 9198320,00грн. основного платежу та 9198320,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами процедури адміністративного узгодження прийнято податкові повідомлення-рішення №0000302300/1 від 10.04.2006р., №0000302300/2 від 19.06.2006р., №000302300/3 від 23.08.2006р. у яких сума податкового зобов'язання залишилась незмінною.

Позивач не погоджується із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 9184217,00грн. та штрафних санкцій в розмірі 9191268,50грн..

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість із платежів отриманих за використання об'єкту інтелектуальної власності належного ЗАТ "Фоззі", судами попередніх інстанцій не було досліджено які саме документи підтверджують характер ліцензійних платежів як "роялті". Судом констатовано, що за перевірений період ЗАТ "Фоззі" укладено ліцензійні угоди на право використання знаку для товарів і послуг, згідно яких позивач як Ліцензіар володіє виключним правом на знак для товарів і послуг, а підприємство Ліцензіат бажає отримати на умовах цих договорів право на користування вказаним знаком з метою його застосування під час своєї господарської діяльності. Однак, судом не було встановлено фактичних підстав для сплати ліцензійних платежів та їх юридичної оцінки з точки зору положень п.1.30 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) як підстав для сплати роялті.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що судом з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане, виходячи з положень ст.220 КАС України (2747-15) , позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судом всім обставинам справи.

Частиною 2 ст.227 КАС України (2747-15) встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області - задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12 січня 2007 року та постанову господарського суду Київської області від 22 вересня 2006р. скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.