колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Кобилянського М.Г., Мойсюка М.I.,

при секретарі - Охріменко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії відділу Державної служби охорони при управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області за касаційною скаргою відділу Державної служби охорони при управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30 червня 2005 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, яку мотивував тим, що після проходження служби у ВДСО при УМВС України у Волинській області наказом керівника з 25 грудня 2002 року його було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ на пенсію. Вважає, що за час проходження служби йому не була виплачена за період з 1996 по 2002 роки матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення щорічно, виплата якої встановлена Указом Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926 (926/96) . Звернення до суб"єкта оскарження щодо виплати матеріальної допомоги залишилося не вирішеним. Просив визнати неправомірними дії ВДСО при УМВС України у Волинській області щодо невиплати в 1996-2002 роках матеріальної допомоги в розмірі 2955 грн. 32 коп. та зобов"язати ВДСО виплатити йому вказані кошти і відшкодувати витрати по оплаті державного мита.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 7 квітня 2005 року скаргу ОСОБА_1 було задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 30 червня 2005 року апеляційну скаргу відділу Державної служби охорони при управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області було відхилено, а рішення Луцького міськрайонного суду від 7 квітня 2005 року залишено без змін.

Вказуючи на допущені, на думку відділу Державної служби охорони при управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, скаржник просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ у відділі Державної служби охорони при управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області та наказом № 441 о/с від 16 грудня 2002 року був звільнений з 25 грудня 2002 року з органів внутрішніх справ за п.65 А Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 (114-91-п) , - за віком.

Задовольняючи вимоги заявника щодо виплати матеріальної допомоги, суди обгрунтовано виходили з того, зазначена допомога повинна виплачуватись без будь-яких посилань про межі асигнувань, що виділяються на утримання органів внутрішніх справ.

Так, пунктом 2 Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) , чинного на час існування спірних правовідносин, було встановлено виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.

При цьому ці виплати на відміну від виплат, передбачених пунктом 3 цього Указу, не обмежувались розміром асигнувань, що виділяються на утримання цих органів.

У поданій касаційній скарзі суб"єкт оскарження зазначає, що Державна служба охорони здійснює свою діяльність на основі госпрозрахунку та самофінансування за рахунок отриманих коштів за надання охоронних послуг та не виплачувала ОСОБА_1 матеріальної допомоги у зв"язку з відсутністю коштів.

Проте зазначені доводи не можуть бути прийняті судом з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. N 615 (615-93-п) , Державна служба охорони провадить свою діяльність на засадах госпрозрахунку за рахунок коштів, одержаних її підрозділами охорони, підприємствами та установами за організацію і надання послуг з охорони та безпеки за договорами, та інших надходжень, передбачених законодавством.

Проте пунктом 14 зазначено Положення визначено, що перелік посад у підрозділах Державної служби охорони, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу міліції, визначається МВС за поданням Департаменту. Умови їх грошового та пенсійного забезпечення визначаються відповідно до законодавства.

Оскільки ОСОБА_1 проходив службу як особа рядового і начальницького складу міліції, то суди прийшли до обгрунтованого висновку про те, що його грошове забезпечення повинно було здійснюватись відповідно до законодавства, у тому числі і відповідно до положень пункту 2 Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) .

Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч.3 ст.210 КАС України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 167 ч. 4, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу відділу Державної служби охорони при управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду від 7 квітня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30 червня 2005 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.237 КАС України (2747-15) .