Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі –СДПІ)

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2008 року

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2008 року

у справі № 2а-331/08

за позовом Державного підприємства заводу "Електроважмаш"

до 1. Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

2. Головного управління Державного казначейства України у Харківській області

про стягнення бюджетної заборгованості, -

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2008 року, задоволено позов Державного підприємства заводу "Електроважмаш"(далі –позивач, ДПЗ "Електроважмаш") до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі –відповідач, СДПІ), Головного управління Державного казначейства України у Харківській області про стягнення бюджетної заборгованості. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з бюджетного відшкодування надмірно сплаченого податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 1 126 806 грн. 39 коп.; зобов’язано Головне управління Державного казначейства України у Харківській області перерахувати на поточний рахунок позивача бюджетну заборгованість в розмірі 1 126 806 грн. 39 коп. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 1 700 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, СДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, СДПІ ставиться питання про скасування зазначених судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ДПЗ "Електроважмаш"подало до СДПІ податкові декларації з ПДВ за серпень, жовтень, листопад, грудень 2006 року разом з розрахунками суми бюджетного відшкодування та заявами про її повернення. Разом сума бюджетного відшкодування, що підлягала сплаті відповідно до зазначених декларацій та додатків до них, склала 5 580 291,00 грн.

Також позивач подав до відділення Державного казначейства у м. Харкові копії вказаних декларацій з відміткою податкової інспекції про їх прийняття.

За результатами позапланових виїзних перевірок позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за відповідні місяці СДПІ сформувала довідки, за якими було підтверджено суми бюджетного відшкодування ДПЗ "Електроважмаш".

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивач підтвердив відповідність наданих платіжних доручень на суму ПДВ, сплачену ним, яку включену в суму ПДВ, заявлену до відшкодування з бюджету за серпень, жовтень, листопад, грудень 2006 року. При цьому, суди критично поставились до посилань СДПІ на невиконання МПП "Внешторгінвест", який є виробником продукції, що була придбана позивачем через посередника ТОВ "Еталон", обов’язку щодо сплати суми ПДВ, яка була віднесена позивачем до суми податкового кредиту за відповідні місяці, оскільки факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з’ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

У цій справі суди дійшли висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) первинних документів оприбуткування матеріально-технічних цінностей та платіжних доручень щодо оплати придбаних товарів та послуг є достатніми підставами для відшкодування ПДВ з бюджету.

На думку колегії суддів, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов’язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету.

СДПІ, не відшкодовуючи позивачу задекларовані суми ПДВ, виходила з того, що згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. У даному випадку основними постачальниками позивача (контрагентами) по ланцюгу були суб’єкти господарювання, які не знаходяться за юридичною адресою, визнані банкрутами, зняті з обліку у ДПІ за місцезнаходженням (юридичною адресою), або взагалі суб’єкти господарювання не мали господарських взаємовідносин з контрагентами по ланцюгу, які були постачальниками продукції (товарів) по ланцюгу.

Зокрема, СДПІ вказує, що одним з постачальників товару зазначених періодів було ТОВ "Еталон", якому ДПЗ "Електроважмаш"сплачувало суми ПДВ за поставлений товар і за рахунок яких сформувалась частина податкових кредитів відповідних періодів. При цьому, ТОВ "Еталон" не є виробником відвантаженої продукції, постачальником таких товарів є МПП "Внешторгінвест". Актом Ленінської МДПІ м. Луганська від 19.04.2007 року встановлено відсутність МПП "Внешторгінвест"за юридичною адресою, встановлено також відсутність документів про підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин підприємств за період 2005-2006 роки в зв’язку з їх викраденням у громадському транспорті. Крім того, по ланцюгам постачання встановлені підприємства банкрути, ліквідовані та такі, що не знаходяться за юридичними адресами (ТОВ "АПСУ –у ліквідаційній процедурі, ПП "ДУКУ –банкрут, ТОВ "Імест"- банкрут, МПП "Технотрейд"не знаходиться за юридичною адресою, не співпадає обсяг податкових зобов’язань, ТОВ "Гула"не знаходиться за юридичною адресою, господарська документація у прокуратурі).

В зв’язку з цим, СДПІ не може встановити фактичну надмірну сплату ПДВ по ланцюгу (декларування та перерахування контрагентами по ланцюгу сум ПДВ), а як наслідок підтвердити у повному обсязі суми бюджетного відшкодування ДПЗ "Електроважмаш".

Колегія суддів вважає, що за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару продавцем ПДВ до державного бюджету не сплачується, а покупець (позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі покупця податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

Вирішуючи спір по суті, суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у СДПІ докази, які підтверджують її доводи відносно порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань та докази, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти тощо. Якщо СДПІ таких доказів не надала або останні були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 КАС України, зобов’язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Зокрема, порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов’язань може бути підтверджено їхніми податковими деклараціями з ПДВ, в яких в графі податкове зобов’язання –податкове зобов’язання не відображалось та, відповідно, податок до бюджету не сплачувався, а також прийнятими податковими органами податковими повідомленнями-рішеннями про визначення податкових зобов’язань за наслідками перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств по реалізації товару, який придбавався позивачем.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

Крім того, суди не досліджували фактичне отримання та перехід права власності на товар від контрагентів до позивача.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об’єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

Виходячи з положень статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

В зв’язку з цим, відповідно до вимог статті 227 КАС України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2008 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2008 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.