колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Кобилянського М.Г., Мойсюка М.I.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військового комісаріату Автономної Республіки Крим про визнання неправомірною відмови щодо перерахунку пенсії, зобов"язання провести перерахунок пенсії та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2006 року,

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військового комісаріату Автономної Республіки Крим про визнання неправомірною відмови щодо перерахунку пенсії, зобов"язання провести перерахунок пенсії та відшкодування моральної шкоди.

Зазначає, що проходив службу у Збройних Силах, та був звільнений в запас з призначенням йому пенсії.

Вважає, що розрахунок пенсії є неправильний, та проведений з порушенням вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) , оскільки в грошове забезпечення для обчислення пенсії не включені надбавки, встановлені Указом Президента України від 23 лютого 2002року №173 (173/2002) "Про посилення соціального захисту військовослужбовців" у розмірі 100% та Указом Президента України від 5 травня 2003 року № 389 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (389/2003) у розмірі до 90%.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2006 року провадження у справі було зупинено до розгляду Конституційним Судом України справи про офіційне тлумачення положень ч.3 ст.43, ст. 51, 55, ч.3 ст.63 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХII "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) та щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) першого речення пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до ст.. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 15 червня 2004 (1769-15) року.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2006 року без змін.

Вказуючи на допущені, на його думку, судами порушення норм чинного процесуального законодавства, позивач просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Конституційного Суду України від 20 вересня 2005 року було відкрито провадження у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ч.3 ст.43, ст. 51, 55, ч.3 ст.63 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХII "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) та щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) першого речення пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до ст.. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 15 червня 2004 (1769-15) року.

Оскільки вимоги позивача грунтуються саме на зазначених нормах Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) , які мають значення для правильного вирішення спору, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про необхідність зупинення провадження у справі до розгляду Конституційним Судом України справи про офіційне тлумачення положень ч.3 ст.43, ст. 51, 55, ч.3 ст.63 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХII "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) та щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) першого речення пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до ст.. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 15 червня 2004 (1769-15) року.

Крім цього, колегія суддів приймає до уваги і ту обставину, що постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 5 грудня 2007 року у даній справі судом прийнято рішення по суті.

За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для скасування постановлених по справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст.210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .