Головуючого судді: Гордійчук М.П.,

суддів: Кравченко О.О., Васильченко Н.В., Леонтович К.Г., Розваляєвої Т.С.,

секретар: Лук’яненко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, –

У липні 2006 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним рішення № 56/34 від 01.03.2006 року, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що зазначеним вище рішенням скасовано рішення № 1810 від 28 квітня 2005 року, чим фактично порушено його права як власника. Крім того, просив суд зобов'язати виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради розглянути по суті його звернення щодо надання дозволу на переобладнання спірної квартири під залу гральних автоматів та визнати право власників зазначеної квартири АДРЕСА_1 на отримання дозволу від відповідача на переобладнання під залу гральних автоматів.

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2006 року позов задоволено у повному об'ємі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано частково. Зобов'язано виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради розглянути по суті звернення ОСОБА_1 щодо надання дозволу на переобладнання спірної квартири під залу гральних автоматів у відповідності до вимог чинного законодавства.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, представник позивача звернувся з касаційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Розглянувши касаційну скаргу та дослідивши її доводи за матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Так, в ході з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1810 від 28 квітня 2005 року квартира АДРЕСА_1 виключена з житлового фонду міста, а власникам надано дозвіл на її переобладнання під магазин згідно з проектною документацією, узодженою з головАПУ міської ради.

11 листопада 2005 року позивач звернувся стосовно мети переобладнання приміщення, а саме, переообладнання його під залу ігрових автоматів., У зв'язку з цим головАПУ міської ради було призупинено розгляд цього питання до вирішення конфліктних ситуацій в цьому будинку з його мешканцями, а виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради було прийняте спірне рішення про скасування рішення № 1810 від 28 квітня 2005 року.

Згідно вимог ст. 224 КАС України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що діючим законодавством не передбачено призупинення органом місцевого самоврядування розгляд та прийняття рішень по суті звернень громадян.

В решті позову апеляційний суд відмовив правомірно, оскільки суд першої інстанції передчасно визнав право власників квартири АДРЕСА_1 на переобладнання її під залу ігрових автоматів та зобов'язав відповідача надати дозвіл на таке переобладнання, оскільки, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , вирішення зазначених питань належить до компетенції органів місцевого самоврядування.

Апеляційним судом було взято до уваги, те що власниками спірної квартири фактично було порушено вимоги рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1810 від 28 квітня 2005 року щодо переобладнання та фактичного призначення приміщення, тобто, з зміною без належного дозволу та проекту цільового призначення об'єкта ще до часу звернення щодо внесення в нього змін, а тому прийняте виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради рішення суперечить ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Крім того, апеляційний суд прийшов до правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду, про те що не порушені права власників спірної квартири володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, оскільки, відповідно до вимог ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам громадян, інтересам суспільства, так як інші мешканці будинку заперечували проти переобладнання квартири під зал ігрових автоматів.

У своїй касаційній скарзі відповідач не надав інших доказів, які не були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, висновок апеляційного суду про часткове задоволення позову є обґрунтованим, а прийняте ним по справі рішення скасуванню не підлягає.

Рішення суду апеляційної інстанцій викладене достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні пункти законів України та відповідають чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає крім як у випадках, встановлених ст. ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .