Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченко А.О., Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Ремонтно-механічний завод № 2"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2007 по справі № АС-27/615/06

за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Ремонтно-механічний завод № 2"

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Акціонерне товариство закритого типу "Ремонтно-механічний завод № 2" (далі –Товариство, позивач) звернулась до суду із позовною заявою, в якій просить визнати недійсним податкове повідомлення –рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова (далі – ДПІ, відповідач) від 15.11.2004 № 0001511600/0, яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 52 539,40 грн. за платежем податок на додану вартість позивачу визначено зобов'язання сплатити штраф у розмірі 15 793,42 грн.

Постановою Господарського суду Харківської області від 16.11.2006 по справі № АС-27/615/06 позовні вимоги задоволено повністю. Судове рішення мотивоване тим, що у відповідача відсутні повноваження самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, змінювати призначення платежу та перераховувати платежі за поточними зобов’язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2007 по справі № АС-27/615/06, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції не досліджено питання виконання позивачем вимог пп. 7.7 ст.7 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сплачені позивачем поточні суми податкового зобов’язання правомірно зараховувались органом податкової служби на погашення податкового боргу відповідно до вимог чинного законодавства у порядку календарної черговості виникнення цього боргу.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач (Товариство) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права, та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що за результатами перевірки Товариства з питань дотримання своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість за період листопад 2003 року –квітень 2004 року податковим органом було складено Акт від 05.11.2004, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ) та пп. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(зі змінами та доповненнями) (далі – Закон - № 2181-ІІІ).

Фактичною підставою для застосування позивачу 10 %, 20 %, 50 % штрафних санкцій слугував висновок ДПІ, викладений у Акті перевірки, що позивачем порушено строки сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 52 539,40 грн., згідно поданих податкових декларацій за листопад 2003 року –квітень 2004 року, на 10-113 календарних днів.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства та визнаючи недійсним оскаржуване податкове повідомлення - рішення, суд першої інстанції у цій справі керувався положеннями Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч.3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування"платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Положеннями пп. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"визначено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов’язаний самостійно сплатити останню протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість, самостійно узгоджених Товариством у податкових деклараціях за перевіряємий період та визначених податковим органом у спірному податковому повідомленні –рішенні, були своєчасно сплачені позивачем, однак ці суми були зараховані податковою інспекцією у рахунок погашення податкового боргу згідно з календарною черговістю. При цьому ДПІ керувалася п. 7.7 ст. 7 Закону "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(в редакції Закону України від 20.02.2003 № 550-ІV (550-15) , який набрав чинності з 26.03.2003), яким визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом.

Згідно пп. 6.2.1 та пп. 6.2.2 ст. 6 Закону № 2181-ІІІ відповідач у випадку не сплати своєчасно позивачем податкових зобов’язань зобов’язаний був направити останньому податкову вимогу. Податкові вимоги надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов’язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.

У разі не виконання податкових вимог про сплату узгодженого зобов’язання податковий орган має право звернутися до суду з позовом про примусове стягненні активів платника податків відповідно до пп. 3.1.1 ст. 3 зазначеного Закону № 2181-ІІІ (2181-14) .

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що податковий орган не має права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків при здійсненні розрахунків зі сплати податків, зокрема, з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов’язання.

За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Ремонтно-механічний завод № 2"задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2007 по справі № АС-27/615/06 скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Харківської області від 16.11.2006.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.