Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.I.

при секретарі: Iльченко О.М.

за участю представників:

позивача: не з'явився.

відповідача: Семеннікової Г.I., Мосійчука О.В.

розглянувши касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 21.07.2005 р. та рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2005 р.

у справі № 11/141 НА

за позовом Відкритого акціонерного товариства Українська страхова компанія (ВАТ УСК) "Гарант-Авто" в особі уособленого підрозділу компанії - Житомирської обласної дирекції

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем заявлено позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Житомирської ОДПI №738/23-05/13570226/8374/2/0 від 19.02.2004 р. про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 3796,50 грн., в тому числі 2531,00 грн. основного платежу та 1265,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.03.2005 р., залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 21.07.2005 р., позов задоволено.

Рішення судів мотивовані тим, що Житомирська обласна дирекція не є юридичною особою. Юридичною особою є ВАТ УСК "Гарант-Авто", яке здійснює господарську діяльність через свої підрозділи. Оскільки, відповідно до ст.12 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , страхові договори за централізованими програмами підлягають обов'язковому перестрахуванню, то саме юридична особа перестраховує ті договори, які від її імені укладені дирекціями. Таким чином, Центральний апарат бере на себе частину ризику по договорам, що укладені його структурними підрозділами, а тому кошти, які направляються йому, оподатковуються останнім як страхові платежі, по яких компанія несе відповідальність за страховими ризиками за ставкою 3%.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Житомирської ОДПI, у якій ставиться питання про скасування судових рішень, з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована тим, що частки страхових платежів, що сплачуються окремими структурними підрозділами як платниками податку іншим структурним підрозділам як іншим платникам податку в межах одного страховика (однієї юридичної особи) на підставі угод про розподіл ризику, наказів юридичної особи, тощо не можуть вважатись страховими платежами (страховими внесками, страховими преміями), сплаченими (нарахованими) за договорами перестрахування, оскільки не виконуються норми Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) .

Позивач заперечень на касаційну скаргу не подав, представника у судове засідання касаційної інстанції не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений. Справу розглянуто відповідно до вимог ч.4 ст.221 КАС України (2747-15) .

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена комплексна позапланова документальна перевірка дотримання Житомирською обласною дирекцією ВАТ УСК "Гарант-Авто" вимог податкового та валютного законодавства за наслідками якої складено акт перевірки №25/23-05/018/13570226 від 18.02.2004 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) у зв'язку із зменшенням об'єкту оподаткування від страхової діяльності на частку страхових платежів, перерахованих ВАТ УСК "Гарант-Авто" на підставі угод про розподіл ризику та наказів юридичної особи, які не можуть вважатися страховими платежами, сплаченими (нарахованими) за договорами перестрахування, так як не виконуються вимоги ст.12 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) .

На підставі акту перевірки, відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17, пп. "б" пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Центральним апаратом компанії здійснюється перерозподіл ризику в межах компанії, тобто частину ризику по укладених обласними дирекціями від імені компанії договорах страхування, яка перевищує максимальний обсяг страхових зобов'язань дирекції, Центральний апарат бере на себе, а тому кошти, які направляються в Центральний апарат оподатковуються останнім як страхові платежі, по яких компанія несе відповідальність за страховими ризиками за ставкою 3%. Оскільки кошти, перераховані Житомирською обласною дирекцією Центральному апарату ВАТ УСК "Гарант-Авто"були оподатковані у відповідних областях, суди дійшли висновку про правомірність оподаткування обласної дирекції, яка є самостійним платником податку на прибуток, пропорційно взятих нею на себе страхових зобов'язань.

Однак з такими висновками судів не можна погодитись, оскільки вони не відповідають чинному законодавству.

Як встановлено у справі, Житомирська обласна дирекція ВАТ УСК "Гарант-Авто" є структурним підрозділом ВАТ УСК "Гарант-Авто", здійснює діяльність на підставі Положення про Житомирську обласну дирекцію, має відокремлений баланс, перебуває на обліку як платник податків у Житомирській ОДПI з 03.09.1993 р., однак не є юридичною особою.

Згідно п.1.1 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) платники податків - це юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законодавством покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Відповідно до п.п.2.1.3 п.2.1 ст.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, є самостійними платниками податку на прибуток.

Страховиками, згідно ст.2 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" (1576-12) з урахуванням передбачених цим Законом особливостей, а також одержали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Перестрахування відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) полягає у страхуванні одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) - резидента або нерезидента, який має статус страховика чи перестраховика, згідно із законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Угоди про перерозподіл ризику, укладені між відокремленими підрозділами позивача від його імені та в його інтересах, не є договорами перестрахування у тому розумінні, в якому цей термін вживається в Законі України "Про страхування" (85/96-ВР) , оскільки перестраховиками можуть бути лише юридичні особи, які одержали відповідну ліцензію і займаються страховою діяльністю за правилами страхування.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) валовий дохід від страхової діяльності (крім страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення) страховиків-резидентів оподатковується за ставкою три відсотки від суми такого доходу і не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою статтею 10 цього Закону. Для цілей оподаткування страхової діяльності як оподатковуваний дохід від страхової діяльності слід розуміти суму страхових внесків, страхових платежів або страхових премій (далі - сума валових внесків), за винятком суми валових внесків, переданих у перестрахування, отриманих (нарахованих) страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, за винятком суми валових внесків, переданих у перестрахування.

Тому частки страхових платежів, що сплачуються окремими структурними підрозділами як платниками податку іншим структурним підрозділам, як іншим платникам податку у межах одного страховика (однієї юридичної особи) на підставі наказів про перерозподіл ризиків, не є страховими платежами (страховими внесками, страховими преміями), сплаченими за договорами перестрахування і не можуть зменшувати суму валових внесків, яка враховується при визначенні валового доходу від страхової діяльності, що підлягає оподаткуванню.

Оскільки суди повно і всебічно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення в ній підлягають скасуванню з постановленням нового рішення - про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 21.07.2005 р. та рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2005 р. скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В позові відмовити.

Постанова вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.