Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля"

на постанову Господарського суду Луганської області від 10 травня 2007 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2007 року

у справі № 15/23н-ад

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля"

до Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В січні 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Краснодонвугілля"(далі –позивач) звернулось до суду з позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції (далі –відповідач) від 18.04.2006 року № 0001761541.

Постановою Господарського суду Луганської області від 10 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Відповідач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити постановлені у справі судові рішення без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, з огляду на слідуюче.

Предметом позову є податкове повідомлення-рішення відповідача від 18.04.2006 року № 0001761541 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 % в сумі 656 796,39 грн. за затримку більше 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання зі збору за геологорозвідувальні роботи в розмірі 1 313 592,78 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків акта перевірки № 573 від 17.03.2006 року, яким встановлено порушення позивачем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі збору за геологорозвідувальні роботи.

Правовою підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ).

Як встановлено судами, надання розрахунків зі збору за геологорозвідувальні роботи, якими позивачем були визначені податкові зобов’язання з наведеного збору та сплата вказаних податкових зобов’язань з порушенням граничних термінів їх сплати, а також розмір визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням штрафу, позивачем не заперечується.

Позивач вважає, що штрафні санкції, передбачені Законом № 2181-ІІІ (2181-14) , є адміністративно-господарськими санкціями, які можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання з дотриманням строків, визначених статтею 250 ГК України. В зв’язку з цим, підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення позивач зазначає пропуск податковим органом шестимісячного строку для застосування штрафних санкцій, передбаченого статтею 205 ГК України, а також вказує на порушення відповідачем при оформленні акту перевірки Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327 (z0925-05) .

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, обґрунтовано не прийняв посилання позивача на порушення відповідачем порядку здійснення перевірки та складання акта перевірки як на підставу неправомірності спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ не поставлене в залежність від здійснення або не здійснення перевірки.

Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний

сплатити штраф, зокрема, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового

зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 17.3 статті 17 Закону № 2181-ІІІ сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-ІІІ податкове зобов’язання визначено як зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 цієї статті податковий борг (недоїмка) - податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

За визначенням пункту 1.5 цієї статті штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без нарахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Виходячи із системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що сума штрафних санкцій за змістом Закону № 2181-ІІІ (2181-14) є складовою податкового зобов’язання. А відтак на штрафні санкції поширюється строк давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 вказаного Закону, а не строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначені статтею 250 ГК України. Відповідно до положень цієї статті запроваджені нею строки застосовуються до суб’єкта господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, ухвалені ними по справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи зміни, відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля"відхилити.

Постанову Господарського суду Луганської області від 10 травня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.