Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Амєліна С.Є.

Головчук С.В.

Кобилянського М.Г.

Ліпського Д.В.

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до військової частини А-3091, Головного управління Державного казначейства в Житомирській області про стягнення грошових коштів, –

У вересні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до військової частини А-3091 про стягнення заборгованості по сплаті грошової надбавки за безперервну службу за період з травня 2003 року по грудень 2004 року з врахуванням інфляції у розмірі 9 673,20 грн., компенсації за продовольчий пайок у розмірі 15474,82 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

В судовому засіданні суду першої інстанції він відмовився від позову в частині стягнення компенсації за продовольчий пайок.

Постановою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 02 квітня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини А-3091 на користь ОСОБА_4 борг по невиплаченій надбавці за безперервну службу з індексацією грошових доходів у зв’язку з інфляцією на суму 8695,31 грн., у відшкодування моральної школи –1500 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2007 року скасовано постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука від 02 квітня 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2007 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука від 02 квітня 2007 року залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходив дійсну військову службу у військовій частині А-3091.

У період з травня 2003 року по грудень 2004 року йому виплачувалась надбавка за безперервну службу відповідно Указу Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" від 05.05.2003 року № 389 (389/2003) . Однак, він вважав, що така надбавка виплачувалась йому в меншому розмірі, ніж передбачена зазначеним Указом. Указом Президента України від 05.05.2003 року № 389 (389/2003) надано Міністрові оборони України, Міністрові внутрішніх справ України, Голові Державної прикордонної служби України та Начальнику Управління державної охорони України право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, внутрішніх військах, у Державній прикордонній службі та Управлінні державної охорони України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби, зокрема понад 20 років до 70%, понад 25 років до 90%.

Цим же Указом передбачено, що порядок і умови виплати зазначених надбавок визначаються Міністром оборони України, Міністром внутрішніх справ України, Головою Державної прикордонної служби України та Начальником Управління державної охорони України. Крім того, виплата надбавок відповідно до цього Указу повинна була здійснюватися з 01.05.2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України. Наказом Міністра оборони України від 26.05.2003 року № 149 (z0411-03) затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, якою встановлено, що розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки та доплати, в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ.

Таким чином, Указ Президента України від 05.05.2003 року № 389 (389/2003) обмежує лише верхній граничний розмір надбавки за вислугу років і надає право, а не зобов’язує її встановлювати військовослужбовцям, які мають високі результати у службовій діяльності, в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, відмовивши в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по сплаті грошової надбавки за безперервну службу.

Крім того, правильним є висновок суду про те, що відсутність порушень з боку відповідача прав, свобод та інтересів позивача є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку, що підстави для скасування рішення відсутні, а тому відхиляє касаційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 220, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2007 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.