К-39080/06 Про скасування податкових повідомлень-рішень про донарахування податку на прибуток та про донарахування податкового зобов'язання з ПДВ - Текст документа

ТОВ Фірма "Фронт" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської ОДПI (з врахуванням уточнення позовних вимог) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000922310/2 від 21.08.06р. про донарахування податку на прибуток в розмірі 260860,0грн., №0001612310/2 від 21.08.06р. про донарахування податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 120252,0грн.

Постановою господарського суду Харківської області від 24.10.2006 у справі №АС-42/445-06 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2006 у справі №АС-42/445-06 скасовано постанову господарського суду Харківської області від 24.10.2006р. в частині скасування податкового повідомлення-рішення Харківської ОДПI у Харківській області №0000932310/2 від 21.08.2006р. та прийнято в цій частині нову, якою скасовано податкове повідомлення-рішення Харківської ОДПI у Харківській області №0000922310/2 від 21.08.2006р. В іншій частині постанову господарського суду Харківської області від 24.10.2006р. у справі № АС-42/445-06 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06.04.2006р. відповідачем було складено акт №639/23-31610030 про результати документальної невиїзної перевірки позивача за 1 півріччя 2003р., на підставі висновків якого були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000922310/0 про донарахування податку на прибуток в розмірі 260860,0грн., в т.ч. 130430,0грн. основного платежу та 130430,00грн. штрафних санкцій за порушення п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та №0000932310/0 про донарахування ПДВ в розмірі 130002,0грн., в т.ч. 86668,00грн. основного платежу та 43334,00грн. штрафних санкцій за порушення п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Позивачем вказані рішення оскаржувались в адміністративному порядку, скаргу було задоволено частково, та винесено спірні рішення №0001612310/2 від 21.08.2006р. про донарахування ПДВ в розмірі 120252,00грн., в т.ч. 80168,00грн. суми основного платежу 40084,00грн. штрафних санкцій, та №0000922310/2 від 21.08.06р. про донарахування податку на прибуток у розмірі 260860,0грн., в т.ч. 130430,0грн. основного платежу та 130430,00грн. штрафних санкцій.

В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено, що на протязі 1 півріччя підприємство мало взаємовідносини з контрагентами, які виступали для ТОВ Фірми "Фронт" постачальниками, а саме: ПП "Прокус мастер-принт", яким було постачено продукції на суму 11312,45грн., в т.ч. ПДВ- 1885,41грн. та ПП "Зодіак-КМ", яке поставило ТМЦ на загальну суму 510408,70грн., в т.ч. ПДВ - 85068,12грн.

Суми ПДВ, з придбаних ТМЦ, включались позивачем до складу податкового кредиту згідно податкових накладних ПП "Прокус мастер-принт" і відповідно по податковим накладним, виписаним від імені ПП "Зодіак-КМ".

В своїй касаційній скарзі відповідач посилається на те, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.06.2003р. по справі № 2-2153 2003р. (набуло чинності) статут та свідоцтво про державну реєстрацію ПП "Прокус мастер-принт" визнані недійсними з 30.10.2002р, свідоцтво платника ПДВ визнано недійсним з 30.10.2002р., фінансово-господарські документи визнані недійсними з 30.10.2002р. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17.11.2003р. по справі № 2-6565/2003р. (набуло чинності) статут, рішення власника про створення підприємства та свідоцтво про державну реєстрацію ПП "Зодіак-КМ" визнані недійсними з 19.09.2002р., свідоцтво платника ПДВ визнано недійсним з 15.10.2002р., фінансово-господарські документи, документи бухгалтерського та податкового обліку (накладні, податкові накладні, товаротранспортні накладні, рахунки-фактури, касові документи, векселі, акти заліків, акти приймання-передачі векселів, виконаних робіт) визнані недійсними з 19.09.2002р.

На підставі цього відповідач дійшов висновку, що оскільки статутні та інші документи вищеназваних постачальників позивача судом визнані недійсними, а згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) до складу валових витрат не включаються будь які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, та у відповідності з п.п. 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) право нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим в якості платника податку то, як вважає відповідач, позивачем неправомірно включено до складу валових витрат суми понесені на придбання ТМЦ у ПП "Прокус мастер-принт" та ПП"Зодіак-КМ", та відповідний податковий кредит з ПДВ, в зв'язку з чим і були зроблені відповідні донарахування.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України (2747-15) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній, господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, факти щодо не надання ПП "Прокус мастер -принт" та ПП"Зодіак -КМ" податкової звітності за податкові періоди, в яких була здійснена господарська операція на виконання договорів, та приховування від оподаткування фінансових показників за наслідками цієї операції судом в рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 11.06.2003р. по справі № 2-2153 2003р. та рішенні Деснянського районного суду м. Києва від 17.11.2003р. по справі № 2-6565/2003р. - не встановлено.

Необхідно зазначити, що доказом наявності вини сторін у формі умислу може бути лише вирок суду кримінальної справи, що набрав законної сили, з питань чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Однак, матеріали справи свідчать, що умисел посадових осіб контрагентів позивача, а саме ПП "Прокус мастер-принт" та ПП"Зодіак-КМ", в судовому порядку не встановлений.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, про відсутність у відповідача законних підстав вважати встановленими факти ненадання підприємствами податкової звітності та несплати податків за фінансовими результатами виконання договорів, без встановлення в судовому процесі обставин щодо стану виконання підприємством конституційного обов'язку сплачувати податки, встановлені законом, за результатами господарської діяльності в цілому та конкретних цивільно-правових угод (правочинів).

Слід звернути увагу на те, що доказів наявності податкової заборгованості перед бюджетом у ПП "Прокус мастер - принт" та ПП"Зодіак -КМ", в матеріалах справи не вбачається.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що як вбачається з матеріалів справи, розрахунок між контрагентами здійснювався через розрахунковий рахунок, тобто в безготівковій формі, що дає підстави для висновку про те, що ця операція була прозора для оподаткування та нагляду з боку контролюючих органів, і ні за яких обставин не могла бути прихованою від останніх.

Норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначених валових витрат у зв'язку з визнанням протягом наступних податкових періодів недійсними статуту, свідоцтва платника ПДВ чи фінансово - господарських документів контрагентів платника податку.

У пункті 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) наведено вичерпний перелік операцій, за якими витрати не включаються до складу валових витрат. Оскільки у п. 5.11 наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється, то у відповідача не було законного права розширено тлумачити окремі статті Закону.

Відповідачем не доведено факту порушення підприємством вимог п.п. 7.2.4, п.7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Згідно з п.п. 7.2.4. п. п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

З матеріалів спраив вбачається, що на дату включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ у складі загальної вартості придбаних ТМЦ у ПП "Прокус мастер - принт" та ПП "Зодіак-КМ", останні були зареєстровані платниками ПДВ.

Норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) також не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з визнанням протягом наступних податкових періодів недійсними статуту, свідоцтва платника ПДВ чи фінансове - господарських документів контрагентів платника податку.

Згідно з нормами п.п.7.4.1. п. 7.4 ст. 7 За кону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва.

Згідно з нормами п.п.7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Матеріали справи свідчать про те, що у позивача є в наявності всі податкові накладні, заповнені належним чином у відповідності до чинного законодавства.

Згідно з п.п. 4.2.2. (б) п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Крім того, нормами Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97р. (168/97-ВР) із змінами і доповненнями, не встановлена відповідальність платника податку за невідображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів, а також обов'язок перевірки своїх контрагентів з питання дійсності їх реєстрації.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків судів попередніх інстанцій, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Харківської ОДПI задоволенню не підлягає, а постанова Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2006 у справі №АС-42/445-06- залишається без змін.