К-9125/08-С Про визнання неправомірною відмови у виплаті допомоги на оздоровлення - 05.11.2009 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 21 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради про визнання неправомірною відмови у виплаті допомоги на оздоровлення та стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення,-

У листопаді 2007 року ОСОБА_5 (надалі –позивач, ОСОБА_5.) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради про визнання неправомірною відмови у виплаті допомоги на оздоровлення та стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення.

Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 21 грудня 2007 року, залишеною ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2008 року без змін, позов був задоволений частково.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до статей 8, 19, 22, 92 Конституції України, постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) , №562 (562-2005-п) від 12 липня 2005 року не можуть змінювати закони, які регулюють соціальне забезпечення і застосовуються тільки в частині, що не суперечить цим законам. Відповідно до рішень Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року (v008p710-05) та від 09 липня 2007 року є неконституційним нормативні акти, які в 2005 і в 2007 році обмежували соціальну допомогу громадянам. Дія абзацу 2 та 3 частини 4 статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік на підставі пункту 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", який не визнаний неконституційним Конституційним судом України (а тому в задоволенні вимог щодо недоотримання коштів на оздоровлення за 2006 рік необхідно відмовити).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради звернулось до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 21 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2008 року та постановити нове рішення, яким в задоволенні вимог ОСОБА_5 про стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 роки у сумі 2 748, 00 грн. відмовити.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановила наступне.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_5 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, його визнано інвалідом ІІІ групи та має право на відповідні компенсації, доплати та допомоги, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"визначено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам III групи –у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлений у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України № 836 (836-96-п) розмір доплат та компенсаційних виплат протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати за відповідні роки, а не постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996року № 836 (836-96-п) та "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№ 562 (562-2005-п) від 12 липня 2005 року.

Не проведення Кабінетом Міністрів України підвищення розмірів доплат, пенсій і компенсацій не може бути підставою для позбавлення громадян права на виплати в розмірах, що передбачені безпосередньо Законом.

Так, статтею 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Статтею 67 Закону визначено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, вказаними нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) Кабінету Міністрів України надано право провадити роз’яснення порядку застосування цього Закону та підвищувати доплати, пенсії та компенсації відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір доплат, пенсій та компенсацій вказаними нормами не передбачено.

Пунктом 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати –абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Конституційного Суду України №6-рп (v0a6p710-07) від 09 липня 2007 року положення, зокрема, пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"було визнано неконституційним. Однак, у рішенні зазначено, що положення, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 09 липня 2007 року.

Таким чином, попередніми судовими інстанціями не враховано момент виплати щорічної допомоги на оздоровлення, момент набрання чинності положень Конституційного Суду України і момент втрати чинності положень закону, що визнані неконституційними та відповідно неправильно визначена сума недоотриманої допомоги на оздоровлення.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи, що попередніми судовими інстанціями неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, а суд касаційної інстанції, в силу положень статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про необхідність скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради –задовольнити частково.

Постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 21 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2008 року –скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради про визнання неправомірною відмови у виплаті допомоги на оздоровлення та стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення –направити на новий розгляд до суду першої інстанції.