К-8673/09-С Про зобов’язання перерахувати разову грошову допомогу - 05.11.2009 Прийняття

за касаційними скаргами Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради, ОСОБА_6 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій незаконними, зобов’язання перерахувати разову грошову допомогу до 05 травня, стягнення матеріальної та моральної шкоди, –

16 липня 2008 року позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення в Жовтневому районі м. Луганська, Головного управління праці та соціального захисту населення в Луганській області, Управління Державного казначейства у Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання виплатити суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня в розмірі 05 мінімальних пенсій за віком за 1999-2008 роки, визначити заборгованість та проіндексувати суми боргу; стягнути з відповідача суму матеріальної шкоди в розмірі 59869, 43 грн., моральної шкоди в сумі 1197388, 60 грн.; управлінню Державного казначейства Луганської області у разі нестачі грошових коштів для виконання рішення суду, забезпечити виконання грошовими коштами; при винесенні постанови ініціювати звернення Луганського окружного адміністративного суду до Верховного Суду України та Конституційного Суду України щодо вирішення питання про конституційність правових актів, які регулюють спірні правовідносини; зобов'язати відповідача відшкодувати судові витрати.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково.

Визнані дії Управління праці та соціального захисту населення в Жовтневому районі м. Луганська щодо відмови ОСОБА_6 виплатити суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня як учаснику бойових дій в р озмірі 05 мінімальних пенсій за віком за 2004, 2007, 2008 роки неправомірними.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення в Жовтневому районі м. Луганська виплатити ОСОБА_6 суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня як учаснику бойових дій в розмірі 05 мінімальних пенсій за віком за 2004, 2007, 2008 роки з урахуванням 3 процентів річних від недоплаченої суми.

В інший части позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2009 року апеляційна скарга ОСОБА_6 залишена без задоволення, апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради задоволена частково, постанова Луганського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2008 року скасована.

Ухвалене нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково.

Визнані дії Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради щодо відмови ОСОБА_6 виплатити суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня в розмірі 05 мінімальних пенсій за віком за 2007, 2008 роки неправомірними.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради виплатити ОСОБА_6 суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком за 2007, 2008роки в сумі 4135,30 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради і ОСОБА_6 звернулись з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, у яких просили їх скасувати та ухвалити нове судове рішення: ОСОБА_6 –про задоволення позовних вимог в повному обсязі, Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради –про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому касатори посилались на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, позивач є членом сім'ї померлого ветерана війни, що підтверджується посвідченням серії Г № 411670 від 06 квітня 2001 року. ОСОБА_6 заявлені вимоги стосовно щорічної грошової допомоги як члену сім'ї померлого ветерану війни за 1999-2008 роки.

Пільги для членів сімей зазначені у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХП, за приписами частини 5 статті 15 якого, їм встановлена щорічна до 5-го травня разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Мінімальна пенсія за віком у 2007році станом на 5 травня 2007 року складала 410,06 грн., згідно зі ст. 62 Закону України № 489 від 19 грудня 2006 року; у 2008 році - 481грн. згідно зі ст. 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. Щорічну виплату разової грошової допомоги до 5-го травня відповідно до статті 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Відповідачем щорічна разова допомога до 5-го травня за 2007 рік виплачена позивачу в розмірі 150,00грн., тобто, в меншому розмірі, ніж передбачено ч. 5 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"у 2007 році виплата щорічної разової допомоги членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) була встановлена у розмірі 150 грн. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення цієї статті втратили чинність, як такі, що визнані неконституційними.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача одноразова щорічна допомога за 2007 рік в розмірі 1900,3 грн. (410,06х5-150).

Стосовно виплати щорічної разової грошової допомоги за 2008 рік, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , серед інших, положення пункту 20 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) стосовно виплати щорічної разової допомоги, зокрема, членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Таким чином, розмір щорічної грошової допомоги з урахуванням виплаченої допомоги повинен складати 2235грн. і саме зазначену суму позивач має право отримати.

Згідно до ст. 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"у 2006 році виплата щорічної разової допомоги членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) здійснюється у розмірі 130 грн. Наведені норми до теперішнього часу не визнані неконституційними.

За таких обставин, відповідачем правомірно було виплачено позивачеві за 2006р. 130 грн.

Вимоги позивача про стягнення щорічної допомога до 5-го травня за 1999-2005 роки колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

В суді відповідач наполягав на застосуванні судом наслідків пропуску строку звернення до суду, передбачених ст. ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виплата допомоги до 5-го травня є щорічною, тому про порушення свого права, якщо позивач вважав своє право порушеним, він міг дізнатися при виплаті допомоги за відповідний період.

З позовом до суду ОСОБА_6 звернувся 16 липня 2007 року, тобто, з порушенням встановленого Кодексом адміністративного судочинства (2747-15) строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Тому, пропуск такого строку є підставою для відмови в задоволенні позову.

Що стосується вимог позивача про стягнення недоотриманої щорічної грошової допомоги до 5-го травня з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, колегія суддів зазначає, що ст. 625 Цивільного Кодексу України, на яку посилається позивач, не розповсюджується на спірні правовідносини.

За таких обставин, вимоги позивача в цій частині також задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 11197388,80 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 23 Цивільного Кодексу України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Враховується стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, тощо.

Оскільки позивач не надав суду доказів перенесення душевних страждань, істотності вимушених змін життєвих стосунків, прикладення додаткових зусиль для організації життя, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що при розгляді справи апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.