Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Матолича С.В.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Державної інспекції з енергозбереження в особі Територіального управління Державної інспекції по енергозбереженню по Дніпропетровській області на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2007 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року у справі № А39/148-07 за позовом ЗАТ з іноземними інвестиціями "Орель-Лідер" до Державної інспекції з енергозбереження в особі Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області, за участю прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська про визнання постанови недійсною, -

У лютому 2007 року ЗАТ з іноземними інвестиціями "Орель-Лідер" звернулося в суд з позовом до Державної інспекції з енергозбереження в особі Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області, за участю прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська, в якому просило визнати недійсною постанову відповідача № 18-5/3.25-50 від 22.11.2006 р. про застосування підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших топливно-енергетичних ресурсів в сумі 78350,34 грн.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2007 року позовні вимоги задоволені.

Справа № К-19854/08 Доповідач: Леонтович К.Г.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове судове рішення про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсною постанови в частині стягнення 28577,60 грн.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Державна інспекція з енергозбереження в особі Територіального управління Державної інспекції по енергозбереженню по Дніпропетровській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту комплексної перевірки використання паливно-енергетичних ресурсів від 22.11.2006 р. № 18-5/3.21-171 відповідачем виданий припис, яким позивача зобов’язано вжити заходи та виконати роботи по усуненню неефективного використання ПЕР.

22.11.2006 р. відповідачем прийнята постанова № 18-5/3.22-50 про сплату підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів в розмірі 78350,34 гри., якою застосовано підвищену плату за перевитрати: природного газу, теплової енергії та електричної енергії.

Згідно абз. 3 р. II додатку до Постанови Кабінету міністрів України №669 (699-93-п) від 02.09.1993 р. "Про заходи щодо ефективного використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів в народному господарстві" із змінами, внесеними Постановами Кабінету міністрів України №1308 від 28.10.1996 р. (1308-96-п) та №1071 від 07.07.2000 р. (1071-2000-п) , якщо перевитрати газу та інших паливно-енергетичних ресурсів викликані технологічною недосконалістю процесів і на виконання робіт потрібні значні матеріальні і фінансові ресурси, то за погодженням зі споживачем встановлюється термін для їх виконання. У разі невиконання робіт у зазначений термін споживач надалі до їх завершення сплачує за перевитрачений обсяг газу та інших паливно-енергетичних ресурсів в подвійному розмірі встановленої на них ціни.

Відповідно до п. 13 Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання, затвердженого наказом Державного комітету України з енергозбереження від 04.08.2000 р. №64 (z0653-00) перевірка використання приписів акта здійснюється після закінчення терміну їх дії.

Документи, складені під час перевірки та поданий сторонами акт від 04.05.2007 р. перевірки виконання припису до акту №18-5/3.21-171 від 22.11.2006 р., свідчать, що перевитрати електроенергії в електричних мережах мали місце за рахунок низького коефіцієнту потужності, резервів економії електроенергії не виявлено.

Підприємству наданий припис до 01.04.2007 р. довести коефіцієнт потужності до відповідного значення.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що перевищення витрат електричної енергії мало місце внаслідок технічної недосконалості процесів, що відповідно до абз. 3 р. II додатку до Положення №669 (699-93-п) дає підстави контролюючому органу встановити термін для виконання робіт з їх удосконалення з 22.11.2006 р. до 01.04.2007 р.

Таким чином, застосування до позивача підвищеної плати за перевитрати електричної енергії до 04.05.2007 р. (моменту складання акту щодо перевірки виконання приписів), є таким, що не відповідає нормам Постанови Кабінету міністрів України №669 (699-93-п) , що є підставою для визнання оспорюваного акту частково недійсним.

В іншій частині Постанова №18-5/3.22-50 про сплату підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів від 22.11.2006 р. є обґрунтованою та такою, що відповідає, нормам чинного законодавства, оскільки судами встановлено, що перевитрати природного газу мали місце внаслідок використання котлоагрегату з невідповідністю до режимної картки, перевитрати теплової енергії - внаслідок відсутності теплоізоляції на арматурі та паропроводах.

Відповідно до II додатку до Постанови №669 (699-93-п) якщо перевитрати газу та інших паливно-енергетичних ресурсів викликані недодержанням технологічної дисципліни (незадовільний стан устаткування, відсутність або недотримання роботи устаткування за режимними або технологічними картками, відсутність теплоутилізаційного устаткування, систем автоматики), позивач сплачує за річний обсяг перевитрат газу та інших паливно-енергетичних ресурсів у двократному розмірі встановленої на них ціни. Плата вноситься одразу після обстеження підприємства Державною інспекцією з енергозбереження.

Крім того, слід зазначити, що усунення порушень, які спричинили до перевитрат теплової енергії, позивач повинен був здійснити терміново, будь-які строки для усунення таких порушень йому не надавалися.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог лише в частині вимог щодо визнання недійсною постанови в частині стягнення 28577,60 грн. (застосування до позивача підвищеної плати за перевитрати електричної енергії до моменту складання акту щодо перевірки виконання приписів).

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Державної інспекції з енергозбереження в особі Територіального управління Державної інспекції по енергозбереженню по Дніпропетровській області –відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.