Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Відкритого акціонерного товариства "Овруцький гірничо-збагачувальний комбінат "Кварцит", про стягнення коштів, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову апеляційного суду Житомирської області від 24 липня 2006 року

У березні 2006 рокуОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (далі - УПСЗН Овруцької РДА Житомирської області), Відкритого акціонерного товариства "Овруцький гірничо-збагачувальний комбінат "Кварцит" (далі - ВАТ "Овруцький ГЗК "Кварцит") про стягнення коштів.

Зазначав, що є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи ІІІ категорії, проживає в населеному пункті віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, за правилами Закону України від 28 лютого 1991 року (796-12) №796ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон №796ХІІ), має право на отримання доплати за роботу на території радіоактивного забруднення, а також

він та його дитина мають право на щомісячну грошову допомогу у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва.

Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону доплати провадились без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, то вважав, що має право на стягнення з ВАТ "Овруцький ГЗК "Кварцит" 23 542,40 грн. заборгованих коштів за період з 01.02.2003 по 01.02.2006 та просив зобов"язати УПСЗН в Житомирської області перерахувати Товариству зазначену суму.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня 2006 року позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "Овруцький ГЗК "Кварцит" на користь ОСОБА_1 за період з 1 лютого 2003 року по 30 вересня 2005 року допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, що підлягала виплаті в сумі 5550,1 грн. та доплату до заробітної плати в сумі 13984,51 грн., з відрахуванням обов'язкових платежів та податків.

ВАТ "Овруцький ГЗК "Кварцит" зобов'язано провести донарахуванняОСОБА_1. за період з 1 жовтня 2005 року по 31 грудня 2005 року допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва в сумі 1176,3 грн. та доплати до заробітної плати в сумі 1960,5 грн.

На УПСЗН Овруцької РДА покладено обов"язок прийняти для перерахування на рахунок ВАТ "Овруцький ГЗК "Кварцит" платіжні документи на виплатуОСОБА_1. допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва за період з 1 лютого 2005 року в сумі 6726,4 грн. та доплати до заробітної плати в сумі 15945,01 грн., з нарахованими на вказану суму обов'язковими платежами та податками.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 24 липня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзіОСОБА_1, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, щоОСОБА_1 є потерпілим ІІІ категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 2002 року працює слюсарем ВАТ "Овруцький ГЗК "Кварцит" розташованому у смт. Першотравневе Овруцького району, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а з 1977 року постійно проживає в с. Гладковичі того ж району.

Також встановлено, що позивач отримував щомісячну допомогу у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва у таких розмірах: з 1 лютого 2003 року по 31 березня 2003 року - по 2,1 грн.; з 1 квітня 2003 року по 31 квітня 2005 року - по 6,3 грн.; з 1 травня 2005 року по 1 лютого 2006 року - по 2,1 грн.

За місцем роботи йому щомісячно провадилась доплата по 10,5 грн., як працюючому на території радіоактивного забруднення.

Задовольнивши вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виплати і компенсації про які йдеться в позові здійснювались на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 (836-96-п) , тобто у розмірах, що не відповідають вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а тому застосуванню підлягає закон, як акт вищої юридичної сили.

Скасувавши рішення і постановивши відмовити у позові, апеляційний суд зазначив, що позивач одержував передбачені Законом доплати і компенсації в розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 (836-96-п) , в межах видаткової частини бюджету, а тому будь яка заборгованість держави з цих виплат відсутня.

З висновками апеляційного суду погодитись не можна.

За змістом частини 1 статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення була передбачена виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірах 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 статті 39 цього Закону встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, розмір якої у зоні гарантованого добровільного відселення становить дві мінімальні заробітні плати.

У період, за який заявлені вимоги про стягнення доплат і компенсацій, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.

В той же час, розміри допомоги і доплат були сталими і здійснювалися на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) . Зокрема, підпунктом "д" пункту 1 Постанови розмір щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення визначався у 210 тис. карбованців, а доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення - 1050 тис. карбованців (пункт 2 Постанови).

Апеляційний суд вважав, що застосуванню підлягає розмір виплат встановлений зазначеною Постановою.

Однак, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважено зменшувати суми компенсацій і доплат, встановлений Законом.

Більше того, частиною 1 статті 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розміри компенсацій і доплат передбачених статтями 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" залишались незмінними з 1996 року, тобто не відповідали розмірам встановленим цим Законом та іншими законами України.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції у частині необхідності здійснення виплат в розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) не ґрунтується на законі.

В той же час, і суд першої інстанції, задовольнивши позов, не навів у рішенні конкретних розрахунків на підтвердження заявлених вимог, та не зазначив правові норми, якими визначались розміри мінімальної заробітної і які були розрахунковими величинами для визначення компенсацій та доплат передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Крім того, суди залишили поза увагою, щоОСОБА_1 місцем свого проживання зазначив населений пункт Гладовичі, а не смт. Першотравневе, як вважав встановленим суд, а матеріали справи не містять даних про віднесення с. Гладовичі до зони гарантованого добровільного відселення.

Неповне з"ясування судами дійсних обставин справи та порушення норм матеріального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому ухвалені рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 220, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня 2006 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 24 липня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237- 239 КАС України.