К-18660/08 Про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії - 04.11.2009 Прийняття

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора України Медведька Олександра Олександровича, заступника Генерального прокурора України Корнякової Тетяни Всеволодівни, Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки (далі –АР) Крим від 22 квітня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 15 вересня 2008 року, -

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Генерального прокурора України та Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії . В позовній заяві зазначав, що під час розгляду його скарг від 03.06.2006р. та від 19.07.2006р. Генеральний прокурор України допустив протиправну бездіяльність, оскільки до моменту звернення з позовом до суду не розглянув їх і не прийняв по ним ніяких рішень. Посилаючись на положення ст. 19 Закону України "Про звернення громадян"від 02.10.1996р. №393/96-ВР (далі – Закон №393/96-ВР (393/96-ВР) ) та наказу №9 від 28.10.2002р. Генеральної прокуратури України "Про організацію роботи з розгляду звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури"заявник вказував, що після отримання скарги Генеральний прокурор України зобов’язаний забезпечити її перевірку з метою поновлення порушених прав, письмово повідомити автора про результати перевірки і про суть прийнятого рішення, вирішити питання про відповідальність винних осіб. Відповідно до вимог ст. 10 Закону України "Про боротьбу з корупцією"керівник міністерства, відомства, державного підприємства, установи чи їх структурних підрозділів у разі виявлення або отримання інформації про вчинення підлеглими корупційних діянь чи порушень спеціальних обмежень, встановлених ст.5 цього Закону, зобов’язаний вжити заходів щодо припинення таких діянь. Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією та дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Верховною Радою України.

У зв’язку із зазначеним, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною бездіяльність Генерального прокурора України Медведька О.О. і зобов’язати його розглянути вказані скарги та зобов’язати Верховну Раду України здійснити безпосередній контроль шляхом прийняття акту щодо бездіяльності державних службовців Генеральної прокуратури України.

Постановою Ялтинського міського суду АР Крим від 22.04.2008р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 15.09.2008р., позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність посадових осіб Генеральної прокуратури України щодо не розгляду заяв ОСОБА_1. від 03.06.2006р. та від 19.07.2006р. в частині недотримання строків розгляду скарг.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення судів першої і апеляційної інстанції та прийняти нову постанову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звернення ОСОБА_1. від 03.06.20006р. та від 19.07.2006р. розглянуті Генеральною прокуратурою України з порушенням строків, встановлених Законом №393/96-ВР (393/96-ВР) .

З таким висновком вірно погодилася колегія суддів апеляційного суду, що доводиться наступним.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

Судом першої інстанції встановлено, що на звернення позивача ОСОБА_1 від 03.06.2006р. та від 19.07.2006р., розглянуті Генеральної прокуратурою України, відповідь була надана лише 18.04.2008р., тобто з порушенням строків встановлених ст. 20 Закону №393/96-ВР.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що посадові особи Генеральної прокуратури України розглянули звернення ОСОБА_1. з порушенням строків, встановлених Законом слід визнати обгрунтованим.

Відмовляючи ОСОБА_1 в частині задоволення його позовних вимог про зобов’язання Верховної Ради України здійснити безпосередній контроль у спосіб прийняття акту щодо бездіяльності державних службовців Генеральної прокуратури України щодо розгляду його скарг від 03.06.2006р. та від 19.07.2006р., суд правильно виходив з того, що до компетенції парламенту визначеної ст. 85 Конституції України, не належить здійснення безпосереднього контролю за діями та рішеннями органів прокуратури, як то не передбачено й Законом України "Про прокуратуру" (1789-12) .

Приведені в касаційній скарзі доводи зазначені висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд у судовому засіданні відсутні.