Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Голубєвої Г.К., Шипуліної Т.М.

при секретарі Коваль Є.В.

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007р.

у справі № 28/112-А господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фармацевтична компанія"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Постановою господарського суду м. Києва від 16.10.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р. позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 19.05.2006 р. № 00004923099/0 про зменшення в картці особового рахунку ТОВ "Українська фармацевтична компанія" суми бюджетного відшкодування, задекларованої за грудень 2005 року, на 200000,00 грн.

Судові рішення вмотивовані висновком про правомірне включення позивачем до податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2005 року податку в сумі 200000,00 грн., підтвердженого податковою накладною № 99 від 30.11.2005 р., виписаною ТОВ "Геос" на поставку товарів / обладнання / загальною вартістю 1200000,00 грн., в тому числі ПДВ 200000,00 грн., за які позивач розрахувався з постачальником в повному обсязі в безготівковому порядку згідно платіжних доручень від 29.11.2005 р. № № 112, 113, 1132 та з зобов’язання зі сплати податку з операції з продажу яких задекларовані постачальником за листопад 2005 року.

В касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування".

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення, як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті / перерахуванню / до бюджету або бюджетному відшкодуванню. визначається як різниця між сумою податкових зобов’язань звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту цього звітного періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої у такий спосіб, така сума підлягає сплаті / перерахуванню / до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду; при від’ємному – враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди / у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону /, а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 цього пункту встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то: а/ бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення. яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів / послуг / у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів / послуг /; б/ залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов’язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

За змістом наведених правових норм в судовому процесі при розгляді спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування підлягають обов’язковому встановленню факти стосовно правомірного декларування платником сум податкових зобов’язань та податкового кредиту за звітний податковий період, що передує податковому періоду, за який заявлене бюджетне відшкодування, та стосовно суми фактично сплаченого податку його платником в попередньому звітному податковому періоді.

Підстави формування податкового кредиту встановлені пунктом 7.4 ст. 7 закону України "Про податок на додану вартість", згідно підпункту 7.4.1 якого однією з обов’язкових умов для виникнення права на податковий кредит є придбання платником податку товару / послуги / та сплата / нарахування / у зв’язку з цим сум податку у ціні придбання товару / послуги /. Придбання передбачає перехід до покупця від постачальника права власності на товар / результати послуги /, що в свою чергу неможливо без наявності останнього / останніх /.

Обґрунтовуючи зменшення бюджетного відшкодування, з приводу права на яке виник спір, ДПІ посилалась на не підтвердження постачальником ТОВ "Геос" за результатами зустрічної перевірки /внаслідок неможливості здійснення такої перевірки через ненадання податковому органу відповідних документів бухгалтерського та податкового обліку / факту продажу товарів, які стали предметом поставки за податковою накладною № 99 від 31.11.2005 р.

Відхиляючи цей довід, суди попередніх інстанцій послалися на встановлений в судовому процесі факт надання ТОВ "Геос" на запит ДПІ у Голосіївському районі м. Києва облікових документів щодо операцій з ТОВ "Українська фармацевтична компанія" згідно супроводжуючого листа від 13.02.2006 р. № 3. Разом з тим, із наведеного в цьому листі переліку документів випливає, що ТОВ "Геос" були надані документи обліку операцій з продажу; документи обліку операцій з придбання цих же товарів в переліку відсутні / а. с. /.

З’ясування ж обставин щодо придбання ТОВ "Геос" товару, який в подальшому став предметом поставки ТОВ "Українська фармацевтична компанія" входить до предмету доказування при вирішення даного спору з огляду на те, що, як свідчать матеріали справи, засновник і директор ТОВ "Українська фармацевтична компанія" ОСОБА_1 одночасно вказаний як особа, уповноважена ТОВ "Геос" на відпуск товару за видатковою накладною від 30.11.2005 р. № РН-0000069 та податкової накладною № 99 від 30.11.2005 р. ТОВ "Українська фармацевтична компанія" / а.а.с. 18. 19, 22, 25, 54 /.

Лист від 13.02.2006 р. № 3 від імені ТОВ "Геос" підписаний директором товариства ОСОБА_1 / а.с. 100 /.

Відповідно до пункту 4 ст. 7 КАС України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах четвертій та п’ятій ст. 11 КАС України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З огляду на необхідність встановлення дійсних обставин щодо придбання ТОВ "Українська фармацевтична компанія" товарів за податковою накладною № 99 від 30.11.2005 р. суду слід було витребувати та дослідити докази наявності таких товарів, зокрема відповідні облікові документи операцій з придбання ТОВ "Геос", враховуючи наявність можливості надання таких документів у засновника та керівника ТОВ "Українська фармацевтична компанія" в силу обставин, які викладені вище.

Крім того, відповідно до положень підпункту 7.7.2 пункту 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суду належало встановити, в якій сумі позивачем було фактично сплачено податок на додану вартість в листопаді 2005 року. Цей факт підлягав встановленню в судовому процесі, як такий, що входить до предмету доказування по даній справі, незалежно від того, посилалися на нього сторони чи ні.

Не встановлення зазначених обставин свідчить про не дотримання судом вимог частин четвертої та п’ятої ст. 11 КАС України.

Вказані порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права відповідно до частин другої та четвертої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені чинним процесуальним законодавством засоби для забезпечення з’ясування всіх обставин у справі, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати постанову господарського суду м. Києва від 16.10.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007р., справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.