К-11269/08 Про зобов’язання вчинити певні дії - 04.11.2009 Прийняття

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою УПФ України в Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2008 року, -

У листопаді 2007 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до УПФ України в Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області про визнання неправомірною відмову в перерахунку призначеної йому додаткової пенсії, зобов’язання останнього здійснити такий перерахунок у відповідності з положеннями ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28.02.1991р. №796-XII (далі – Закон №796-XII (796-12) ) за період з 2000 року по 2007 рік, виходячи з мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В обґрунтування позову заявник вказував, що він має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом ІІІ групи із захворювання пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

31.10.2006р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 05.10.2006р. (231-16) відповідно до положень ст.50 якого особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, зокрема інвалідам III групи у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

09.10.2007р. позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про перерахунок пенсії, на яку 22.10.2007р. отримав відмову.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2007р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії УПФ України в Центрально-Міському районі міста Горлівки про відмову ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за період з 01.11.2000р. Зобов’язано відповідача перерахувати позивачу додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, за період з 01.11.2000р. виходячи із розміру прожиткового мінімуму, встановленого законодавством, з послідуючим перерахунком її у відповідності до змін діючого законодавства та встановлення нових розмірів прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян. У задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.06.2008р. апеляційну скаргу УПФ України в Центрально-Міському районі міста Горлівки задоволено частково, постанову суду першої інстанції змінено. Абзац другий резолютивної частини постанови суду викладено в наступній редакції: "Визнати протиправними дії УПФ України у Центрально-Міському районі міста Горлівки про відмову ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю з 01.10.2007р.". Абзац третій резолютивної частини постанови викладено в наступній редакції: "Зобов’язати УПФ України у Центрально-Міському районі міста Горлівки зробити перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю ОСОБА_1, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком починаючи з 01.10.2007р.". В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі УПФ України у Центрально-Міському районі

міста Горлівки просить постановлені по справі судові рішення скасувати з мотивів порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права й ухвалити нове рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2008р. за касаційною скаргою УПФ України у Центрально-Міському районі

міста Горлівки було відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що позивач має статус особи яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (посвідчення серії НОМЕР_1), є інвалідом ІІІ групи із захворювання пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв’язку з чим йому була призначена державна пенсія відповідно до ст. 49 Закону №796-XII, складовою якої є щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст.50 цього ж Закону.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, з чим вірно погодилась колегія суддів апеляційного суду, що відповідач повинен провести нарахування та виплату додаткової пенсії позивачу, виходячи з розмірів, встановлених Законом №796-XII (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996р. (836-96-п) "Про компенсації виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-XII (796-12) .

Відповідно до ст.50 вказаного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин правильними й такими, що відповідають Закону (796-12) , є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст.46).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають положення саме ст. 50 Закону №796-XII, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, якою істотно звужено обсяг встановлених законом прав позивача.

З положень ст. 50 Закону №796-ХІІ випливає, що за основу нарахування розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, береться мінімальна пенсія за віком.

Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише положеннями ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"і іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інакший розмір, немає.

З огляду на зазначене, не можуть бути взятими до уваги посилання в касаційній скарзі на положення ч.3 ст.28 вказаного Закону, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого законодавчо визначеного мінімального розміру пенсії за віком не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 50 Закону №796-ХІІ.

Разом з тим, задовольняючи позов в частині вимог щодо здійснення перерахунку за період з 2000 року по 2007 рік суд першої інстанції не взяв до уваги приписи ст. 45 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"частиною 4 якої передбачено, що у заявника виникає право на перерахунок пенсії з моменту звернення за таким перерахунком –з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1. звернувся за перерахунком 09.10.2007р. (а.с.12), суд апеляційної інстанції, усуваючи помилку допущену окружним судом, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність здійснення перерахунку саме з 01.10.2007р.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд у судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 224, 230, 231 КАС України, суд,-

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області – залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2007 року в незміненій частині та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2008 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені ст.ст. 235- 239 КАС України.