К-9086/06 Про визнання недійсними податкових вимог, якими визначено суму донарахування податкових зобов'язань з ПДВ - Текст документа

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.11.-22.11.2004 р. позов задоволено. Визнано недійсними першу та другу податкові вимоги Євпаторійської ОДПI № 1/15/4039/24 від 11.10.2001 р. та № 2/212/65 від 13.02.2002 р. в частині донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 21670,21 грн. та нарахування пені в сумі 901,19 грн. Зобов'язано Євпаторійську ОДПI внести зміни у картку особового рахунку Чорноморського ЖКУ, виключивши з неї податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 21670,21 грн. та пені в сумі 901,19 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 р. вказане рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Чорноморське ЖКУ подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції. Вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає обставинам справи та чинному законодавству. Наголошує на тому, що з вини податкової інспекції сума заборгованості, сплачена позивачем через банк "Україна", перемістилася на 2002, 2003 та 2004 роки, при цьому поточні платежі нараховувалися за іншими підставами, в тому числі фінансові санкції, які були включені до першої податкової вимоги на суму 2401,95 грн. та другої податкової вимоги на суму 102284,68 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснив перерахування грошових коштів до бюджету з податку на додану вартість у розмірі 21670,21 грн. через АКБ "Україна" платіжними дорученнями № 375 від 19.06.2001 р., № 380 від 23.06.2001 р., № 412 від 11.07.2001 р. та № 382 від 23.06.2001 р.

Внаслідок банкрутства банку "Україна" грошові кошти у сумі 21670,21 грн. на сплату податку на додану вартість, списані з розрахункового рахунку Чорноморського ЖКУ, до бюджету не надійшли.

Враховуючи, що грошові кошти на сплату податків, нарахованих у картках особових рахунків платника податків, до бюджету не надійшли, наступні платежі у порядку календарної черговості настання граничних строків сплати податкових зобов'язань були зараховані у рахунок заборгованості. Аналогічно із запізненням погашалися щомісячні податкові зобов'язання за цими податками, у зв'язку з чим, у відповідності до вимог ст.ст. 16, 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) здійснювалося нарахування пені та штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування до бюджету сум податкових зобов'язань. Сума 21670,21 грн. перерахована платіжними дорученнями після 10.07.2001 р., в наслідок чого нарахована пеня у сумі 901,19 грн.

У картці особового рахунку по коду платежу 14010100 у хронологічному порядку була н арахована пеня в автоматичному режимі на підставі п.п. 16.4.1 п.16.4 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) та п. 3.7 "Iнструкції про порядок нарахування та погашення пені" №77 від 01.03.2001 р. на загальну суму 1557,61 грн. станом на 14.11.2001 р. (дата надходження до бюджету у повному обсязі 21670,21 грн.).

Позивачеві надіслано першу податкову вимогу № 1/15/4039/24 від 11.10.2001 р. та другу податкову вимогу № 2/212/65 від 13.02.2002 р. про стягнення коштів та продаж інших активів ЖКУ у рахунок погашення його податкового боргу.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що до першої податкової вимоги включені суми штрафних санкцій за порушення податкового законодавства - 2401,95 грн. по акту перевірки від 01.10.2001 р.; до другої податкової вимоги № 2/212/65 від 13.02.2002 р. у сумі 48078 грн. включені суми податку на додану вартість за деклараціями від серпня-грудня 2001 року, січня 2002 року і по рішенню №46/2301 від 24.01.2002 р., та пеня - 713,40 грн., що підтверджується деклараціями та карткою особового рахунку, розрахунком заборгованості по першій та другій податковій вимозі.

Визнаючи недійсними вказані податкові вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав свої зобов'язання перед бюджетом, надіславши до територіального відділення АКБ "Україна" вищевказані платіжні доручення про перерахування податку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до оскаржених позивачем першої та другої податкових вимог податковим органом не були включені суми податку на додану вартість, сплачені позивачем через банк "Україна" по вказаним вище платіжним дорученням, а тому вимоги позивача про визнання цих податкових вимог недійсними є необгрунтованими і судом першої інстанції були задоволені при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими. Крім того, судом першої інстанції розглянуті не всі позовні вимоги, зокрема не розглянута вимога про повернення сплаченої позивачем пені 901,19 грн., разом з тим, без наявності вимог про виключення з картки особового рахунку 901,19 грн. пені, відповідача зобов'язано вчинити такі дії.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обгрунтованими судові рішення судів попередніх інстанцій через неповне з'ясування обставин справи, що ставить під сумнів правильність висновків, викладених у судових рішеннях.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. № 1251-XII (1251-12) (із змінами та доповненнями) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

За приписами п.п. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Відповідно до п.п. 16.5.3. п. 16.5 ст. 6 цього ж закону не вважається порушенням строків зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) з вини банку, якщо таке порушення стало наслідком регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до браку вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку для здійснення зарахування.

Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) розпочинається з моменту такого відновлення.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 р. № 2346-III (2346-14) при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

З аналізу наведеного законодавства випливає, що після прийняття банком розрахункового документу щодо перерахування податків до бюджету податкові зобов'язання вважаються виконаними і покладення на платника податків обов'язку повторно сплатити податки, збори (обов'язкові платежі) та відповідальності за неперерахування чи несвоєчасне перерахування банком до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) є таким, що не грунтується на положеннях законодавства.

Таким чином, у податкового органу були відсутні підстави вважати неперераховані банком грошові кошти щодо сплати податку на додану вартість у розмірі 21670,21 грн. податковим боргом позивача у рахунок сплати якого направлялися поточні платежі платника щодо сплати цього податку.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, грошові кошти на сплату податків, нарахованих у картці особового рахунку платника податків, у зв'язку з вищевикладеною обставиною до бюджету не надійшли, наступні платежі у порядку календарної черговості настання граничних строків сплати податкових зобов'язань, зараховувалися податковим органом у рахунок існуючої заборгованості.

Суд касаційної інстанції зазначає, що такі дії податкового органу не грунтуються на положеннях Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181-III (2181-14) .

Податковий орган не має права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків при здійсненні розрахунків зі сплати податків, зокрема з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання.

Як раніше зазначалося, обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Виходячи із змісту п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, позивач, самостійно визначивши та перерахувавши суми податку на додану вартість, виконав своє зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за визначеними ним періодами, що, у випадку своєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання, виключає застосування до нього штрафних санкцій та нарахування пені на підставі ст.ст. 16, 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

У разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

У зв'язку з тим, що сплачена позивачем сума з податку на додану вартість через банк "Україна" безпідставно визнана податковою інспекцією заборгованістю і безпідставно погашена за рахунок майбутніх платежів, а наступні платежі у порядку календарної черговості настання граничних строків сплати зараховані у рахунок існуючої заборгованості, є підстави вважати, що спірні перша та друга податкові повідомлення у повному обсязі чи частково могли бути кінцевим наслідком таких неправомірних дій, тобто можуть бути частково чи повністю неправомірними, отже, за таких обставин, неможна було відмовляти у позові про визнання недійсними спірних першої та другої податкових вимог лише з тих підстав, що сума 21670,21 грн. не увійшла до суми податкових зобов'язань, визначених останніми.

З метою виконання завдань адміністративного судочинства України, одним з яких є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, судам необхідно врахувати такі неправомірні дії податкової інспекції, які зумовили визнання за позивачем неіснуючого податкового боргу, у погашення якого податковим органом неправомірно спрямовувалися поточні сплачені позивачем платежі з податкових зобов'язань, а останні, в свою чергу, переміщувалися на подальші періоди і тягнули негативні для позивача наслідки у вигляді нарахування штрафних санкцій та пені тощо, і вжити заходів для захисту прав та інтересів позивача, зокрема роз'яснити позивачеві про його право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити розмір позовних вимог тощо або ж скористатися наданим суду ч. 2 ст. 11 Кодексу України адміністративного судочинства правом вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.

Для правильного вирішення даної справи необхідно достовірно встановити, яким чином утворилися у спірних податкових вимогах суми визначених податкових зобов'язань: врахувати здійснену позивачем сплату податку на додану вартість у розмірі 21670,21 грн.; зарахувати усі сплачені позивачем податки виключно за ті періоди, які були визначені самим платником (мова йде про ті суми, які направлялися податковою інспекцією у рахунок сплати минулої заборгованості); врахувати безпідставно нараховані штраф та пеню, у разі їх наявності, за ті податкові зобов'язання, які позивачем були погашені за певні визначені ним періоди тощо.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення призвели до неправильного вирішення справи і такі порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 КАС України (2747-15) перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, вжити заходів забезпечення доказів, способами, передбаченими ст. 74 КАС України (2747-15) , врахувати, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у цій галузі, суд може призначити експертизу, та належно оцінити докази, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Чорноморського житлово-комунального управління задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.11.-22.11.2004 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим.