К-31175/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ - 09.04.2008 Прийняття

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технопласт" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову Господарського суду Херсонської області від 23 травня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 29 серпня 2006 року, -

У квітні 2006 року ТОВ ""Технопласт" звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до ДПІ у м. Херсоні про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 14.04.06 № 0002782301/0 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 321613 грн. 77 коп. за звітні періоди –січень, лютий, квітень, травень 2005 року.

Постановою Господарського суду м Херсонської області від 23 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 29 серпня 2006 року, позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні від 14.04.06 № 0002782301/0 про зменшення ТОВ "Технопласт" бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 321613,77 грн.

У касаційній скарзі на постанову Господарського суду Херсонської області від 23 травня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 29 серпня 2006 року ДПІ у м. Херсоні ставить питання про скасування судових рішень в зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів касаційної скарги, відповідач посилається на те, що порушення норм матеріального права полягає у невірному застосуванні п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", за яким бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету в зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Законодавець чітко передбачив, що однією з обов’язкових підстав включення сум ПДВ до податкового кредиту є сплата цих сум, а не лише факт існування зобов’язання по сплаті такого податку в ціні товару, тому у суду не було підстав для задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Херсоні проведено позапланову невиїзну документальну перевірку правомірності відшкодування ПДВ ТОВ "Технопласт" за період січень, лютий, квітень, травень 2005 року, за наслідками якої складено акт за № 1296/23-7 від 13.04.06.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення п. 1.3, 1.8 ст. 1, п.п 7.4.1 п.7.4, п.п 7.7.5, п.п 7.7.7. п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого здійснено завищення ПДВ, яке підлягає відшкодуванню з бюджету, в сумі 321613 грн. 77 коп. На підставі акту перевірки ДПІ у м. Херсоні прийнято податкове повідомлення – рішення за № 0002782301/0 від 14.04.06 про зменшення ПДВ, заявленого до відшкодування позивачем на 321613грн. 77 коп.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що висновки, викладені в акті перевірки, не обґрунтовані та не відповідають нормам чинного законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, основним постачальником позивача у січні, лютому, квітні, травні 2005 року було ПП "Вікторія", яке придбавало у ПП "Біа Плюс" (м. Одеса) будівельні матеріали та реалізовувало їх ТОВ "Технопласт". Придбаваючи колію гранулювання пластмас у ПП "Біа Плюс", ПП "Вікторія" реалізовувало її ПП "Примтекс", який в свою чергу реалізовував її ТОВ "Технопласт".

Згідно з відповіддю ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, директор підприємства звернувся до органів внутрішніх справ із заявою про крадіжку бухгалтерських документів ПП "Біа Плюс" за 2005 р., в результаті чого неможливо підтвердити сплату ПДВ до державного бюджету цим постачальником.

Суть порушення полягає в тому, що позивачем за січень, лютий, квітень та травень 2005 р. безпідставно віднесено до податкового кредиту ПДВ в сумі 321613,17 грн.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених нарахованих платником податку у звітному періоді у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку – відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

Будь-яких порушень оформлення податкових накладних як з боку позивача, так і з боку підприємств – контрагентів у відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" відповідачем не встановлено.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що суми податку, які підлягають сплаті в бюджет або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, виниклих у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) на протязі звітного періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно з п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем у даному випадку було додержано встановлений порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. Фактичне придбання позивачем продукції за укладеними договорами купівлі – продажу та договором поставки товарів підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, копії яких містяться в матеріалах справи. Позивач після одержання від постачальника належним чином оформлених податкових накладних відобразив у податковому обліку податковий кредит в сумі ПДВ, сплачений продавцю у складі ціни придбання у відповідності до вимог п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Заперечень відповідача відносно правильності відображення позивачем податкових зобов’язань за перевіряємий період встановлено не було.

В даному випадку, підставою для зменшення бюджетного відшкодування позивачу став факт втрати ПП "Біа Плюс" бухгалтерських документів за 2005 рік.

Таким чином, дії позивача по включенню спірних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та декларуванню бюджетного відшкодування повністю відповідають механізму, визначеному Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і тому підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про невірне застосування судом п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" колегія суддів не бере до уваги, оскільки спірним у цій справі є питання про право позивача на податковий кредит, а зазначений пункт 1.8 дає лише визначення терміну "бюджетне відшкодування" і не визначає жодних підстав, від яких би залежало право на податковий кредит.

Відповідно до ч.3 ст. - 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні відхилити, а постанову Господарського суду Херсонської області від 23 травня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 29 серпня 2006 року залишити без змін.