К-21820/06 Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення (ПДВ) - 09.04.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2006 р., залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2006р., позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 254/23-5/0 від 06.12.2005 р. Повернуто ТОВ "Справжні гавайці" з Державного бюджету України судові витрати, сплачені платіжним дорученням № 102 від 15.12.2005р., у розмірі 3,40 грн. В іншій частині позову відмовлено.

ДПІ у Печерському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та постановити ухвалу у справі про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення норм матеріального і процесуального права, а саме: п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Наголошує на тому, що бюджетне відшкодування податку на додану вартість можливе лише за умови надходження даного податку до бюджету. Зазначає про не дослідження судом стану розгляду справи щодо скасування установчих документів та державної реєстрації ТОВ "Колден" при новому розгляді.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Справжні гавайці" за період з 01.09.2003 р. по 01.12.2003 р. № 2/23-813/31662623 від 24.11.2005 р. зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 та п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), яке полягало у безпідставному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з ТОВ "Колден". Такого висновку податкова інспекція дійшла виходячи з того, що свідоцтво платника податку на додану вартість продавця товару – ТОВ "Колден" рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.10.2004 р. визнано недійсним та актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 11.01.2005 р. анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, тому, на думку податкової інспекції, податкові накладні виписані цією особою не мають юридичної сили і не можуть бути прийняті до уваги як документи, що підтверджують право віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 72783,00грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 254/23-5/0 від 06.12.2005 р. про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 72783,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 36391,50 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуа льного права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Так, судами попередніх інстанцій було достовірно встановлена наявність належним чином оформлених податкових накладних, виписаних продавцем – ТОВ "Колден", зареєстрованим платником податку на час укладення договорів та видачі податкових накладних, що відповідає вимогам п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

Податкові накладні є звітними та розрахунковими документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання яких, згідно із приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону, у платника виникає право на податковий кредит (за умови, якщо така подія є першою порівняно з іншою законодавчо визначеною подією), та які, виходячи із змісту п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього ж закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній до внесення змін, які набули чинності з 31.03.2005р.) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суд касаційної інстанції вважає, що зазначені податковою інспекцією в акті перевірки вищенаведені підстави для виключення зі складу податкового кредиту сплачених позивачем сум податку на додану вартість з посиланням на порушення останнім вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не є правовими підставами для такого зменшення та донарахування позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість, в тому числі у вигляді штрафних санкцій на підставі п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п.п. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

На час складання податкових накладних ТОВ "Колден" (продавець) був зареєстрований платником податку на додану вартість і та обставина, що його свідоцтво платника податку на додану вартість та державна реєстрація пізніше була скасована у судовому порядку не може бути підставою для висновку про недотримання позивачем (покупцем) вимог законодавства при формуванні податкового кредиту.

Зазначена обставина не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) не ставив право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальниками своїх податкових зобов’язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства, а також обов’язку нести відповідальність за допущені порушення закону контрагентом щодо реєстрації його як платника податку на додану вартість, створення підприємства та інші порушення.

Відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, настає лише у разі непідтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту (абз. 2 п.п.7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а законні та обґрунтовані судові рішення у справі – без змін.

Керуючись ст. ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 24.02.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 р. – без змін.