К-31207/06 Про визнання незаконними дій по самовільному збільшенню земельної ділянки - 08.04.2008 Прийняття

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.05.2006р., ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.06.2006р., ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 29.08.2006р., ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 05.09.2006р. у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Міської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, третя особа - ОСОБА_3, про оскарження бездіяльності, -

Справа №К-31207/06 Доповідач Фадєєва Н.М.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Ужгорода про визнання незаконними приписів інспекції Держархбудконтролю м. Ужгорода від 02.06.2004р. № 66 та від 23.06.2004р. № 82 про приведення позивачкою ОСОБА_1 будівництва сараю у відповідність до затвердженого проекту, визнання незаконними дій виконавчого комітету Ужгородської міської ради по самовільному збільшенню земельної ділянки власника будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3, визнання незаконним та скасування Державного акту на право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку біля будинку по АДРЕСА_1 та кадастрового плану цієї земельної ділянки, покладання обв'язку на виконавчий комітет Ужгородської міської ради по перенесенню паркану та інших споруд між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 на визначену генпланом межу, покладення на виконавчий комітет Ужгородської міської ради обов'язку по будівництву сараю біля будинку АДРЕСА_2 і його безкоштовну передачу у власність позивачці ОСОБА_2, визнання протиправними дій посадових осіб Ужгородського міськвиконкому та інспекції Держархбудконтролю по розгляду заяв ОСОБА_1 від 02.12.2003р., 15.03.2004р., 03.06.2004р. та 25.06.2004р.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.05.2006р. відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.06.2006р. ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви про роз'яснення рішення від 17.05.2006р.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 29.08.2006р. апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а ухвала Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.06.2006р. -без змін.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 29.08.2006р. ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Ужгородського міськрайонного суду від 17.05.2006р.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 05.09.2006р. відмовлено в задоволенні клопотання про внесення змін до протоколу.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивачка ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06.04.1999р. Згідно вказаного договору позивачка ОСОБА_2 як покупець придбала вказану однокімнатну квартиру загальною площею 47,9 кв.м. в попередніх власників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без будь-яких допоміжних господарських споруд біля вказаного будинку.

Попереднім власникам вказаної квартири не виділялась і земельна ділянка біля будинку АДРЕСА_2 для зведення сараю чи інших допоміжних споруд, такі не належали їм і після приватизації вказаної квартири в грудні 1998 року.

За таких обставин між позивачами ОСОБА_2 та виконкомом Ужгородської міської ради відсутні передбачені законом підстави для виникнення цивільних прав та обов'язків щодо зобов'язання відповідача звести за власний рахунок і безкоштовно передати позивачці ОСОБА_2 сарай на подвір"ї багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2, а тому в цій частині позов як необгрунтований, до задоволення не підлягає.

Оскільки між цими сторонами відсутнє вказане зобов'язання, його виконання в інтересах ОСОБА_2 не вправі вимагати і позивачка ОСОБА_1 згідно виданого їй ОСОБА_2 доручення на управління майном.

Згідно рішення Ужгородського міськвиконкому від 27.09.2000 року №161 позивачці ОСОБА_1 надано дозвіл на перебудову існуючого сараю на подвір"ї будинку по ОСОБА_2. Проект цієї перебудови погоджено головним архітектором міста, зареєстровано в міській інспекції Держархбудконтролю, де надано дозвіл на виконання будівельних робіт.

Оскільки міська інспекція Держархбудконтролю при проведенні перевірки дотримання вимог чинного законодавства у сфері містобудування виявила, що позивачка ОСОБА_1 з відступленням від затвердженого проекту на подвір"ї багатоквартирного будинку по ОСОБА_2 замість перебудови сараю встановила металевий гараж, начальник інспекції Держархбудконтролю відповідно до своїх повноважень правомірно 2.06.2004 року видала припис за №66 та 23.06.2004 року повторний припис за №82 про приведення будівництва у відповідність до затвердженого проекту та демонтаж фактично встановленого ОСОБА_1 металевого гаража.

Матеріалами справи стверджено, що рішенням Ужгородського міського суду від 07.11.2001 року, яке змінено ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 03.10.2002 року, визначені периметри межі земельної ділянки ОСОБА_3 біля власного будинку по АДРЕСА_1.

На підставі цих судових рішень, які вступили в законну силу. Ужгородська міська рада. 10.12.2002 року прийняла рішення про передачу в приватну власність ОСОБА_3 для обслуговування вказаного будинку земельної ділянки площею 423,5 кв.м з видачею Державного акту по периметрах межі цієї ділянки, визначених вказаними судовими рішеннями.

Розміри цієї ділянки, визначені судовими рішеннями, в арифметичному виразі складають площу не 423,5 кв.м, а 0,0430 га, яка і вказана в виданому ОСОБА_3 Державному акті, а тому достатніх підстав для визнання цього акту та кадастрового плану ділянки незаконними і їх скасування не має.

Суд дійшов правильного висновку про те, що позивачі не довели, що вказана невідповідність між розмірами та площею переданої у приватну

власність ОСОБА_3 ділянки призвела до порушення їх прав як землекористувачів суміжної земельної ділянки.

Як встановлено судом, в межах виділеної ОСОБА_3 земельної ділянки проведено реконструкцію огорожі ( паркану ) з суміжною земельною ділянкою біля будинку по АДРЕСА_2, а тому суд обґрунтовано дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по перенесенню цієї огорожі на іншу межу задоволенню не підлягають.

На звернення до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.12.2003р. та 15.03.2004р. ОСОБА_1 13.01.1004р. та 15.04.2004р. відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) отримала письмові відповіді по суті своїх звернень, а тому суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення її позову в частині визнання протиправними дій посадових осіб виконавчого комітету по розгляду цих звернень.

Крім того, суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки письмові пояснення ОСОБА_1 від 03.06.2004р. та 25.06.2004р. на ім."я начальника міської інспекції Держархбудконтролю стосувались винесних щодо позивачки вказаною посадовою особою приписів про допущені порушення в сфері містобудування, такі відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) не є зверненнями, які потребували відповіді з боку інспекції Держархбудконтролю.

Колегія суддів вважає, що судом правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд Закарпатської області своєю ухвалою від 29.08.2006р. обґрунтовано відмовив в задоволенні скарги на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 13.06.2006р. за заявою про роз'яснення судової постанови від 17.05.2006р., оскільки суд, розглядаючи спір, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює. Резолютивна частина постанови суду від 17.05.2006р. містить чіткий висновок суду щодо відмови судом позивачам в повному обсязі заявлених ними позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 29.08.2006р. обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 та її представника про поновлення строку на апеляційне оскарження постанова Ужгородського міськрайсуду від 17.05.2006р., оскільки, як встановлено судом, позивачі та її представник були присутніми про розгляді справи в суді першої інстанції, їм було роз'яснено порядок і строки апеляційного оскарження судового рішення. В присутності позивачів та їх представника, суд оголосив повний текст постанови від 17.05.2006р., а апеляційна скарга надійшла до суду 15.06.2006р., тобто після спливу строку на апеляційне оскарження .

Що стосується ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 05.09.2006р. щодо письмових зауважень на протокол судового засідання судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 10.08.2006р., то ця ухвала взагалі оскарженню не підлягає. Не підлягають оскарженню ухвали, винесені протокольно. Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.