Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченко А.О.

секретар судового засідання Патюк А.О.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 08.04.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційні скарги Новоград - Волинської ОДПІ та ПП "Ікар" на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 13.07.2006

у справі № 10/59 "НА"

за позовом ПП "Ікар"

до Новоград - Волинської ОДПІ

про визнання недійсним рішення

ПП "Ікар" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення Новоград - Волинської ОДПІ від 28.02.02р. №108/26-20/30483371/1549.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.08.2004 у справі № 10/59 "НА" позов приватного підприємства "Ікар" задоволено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 у справі № 10/59 "НА" рішення господарського суду Житомирської області від 09.08.2004 у справі №10/59"НА" скасовано в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №10/26-20/30483371/1549 від 28.02.2002 щодо застосування штрафних санкцій по податку на додану вартість на суму 8743,93грн. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач та відповідач звернулись із касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України.

Позивач в своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 та залишити в силі рішення господарського суду Житомирської області від 09.08.2004.

Відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Касаційні скарги вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Судами встановлено, що між ПП "Ікар" в особі директора ОСОБА_1 укладенні договори позики на будівництво АЗС :

- з ОСОБА_2 строком на три роки до 11 травня 2003 року на суму 35000,00 грн. (Тридцять п'ять тисяч грн. 00 коп.) (т.1, а.с.47);

- з ОСОБА_3 строком на три роки до 01 серпня 2003року на суму 12000,00 грн. (Дванадцять тисяч грн. 00 коп.) (т.1, а.с.46);

- з ОСОБА_4 строком на три роки до 08 вересня 2003 року на суму 45000,00 грн. (сорок п'ять тисяч грн. 00 коп.) (т.1, а.с.48);

- з ОСОБА_4 строком на три роки до 24 січня 2004 року на суму 44000,00 грн. (Сорок чотири тисячі грн. 00.коп.) (т.1,а.с.52);

- з ОСОБА_5 строком на три роки на суму 44000,00 грн. (Сорок чотири тисячі грн. 00 коп.) (т.1, а.с. 50);

- з ОСОБА_6 строком на три роки до 12 вересня 2004 року на суму 46000,00 грн. (Сорок шість тисяч грн. 00 коп.) (т.1, а.с.49);

- з ОСОБА_7 строком на три роки до 07 листопада 2004 року на суму 26000,00 грн. (Двадцять шість тисяч грн. 00 коп.) (т.1,а.с. 51).

За умовами вищевказаних договорів фізичні особи передають по мірі необхідності грошові кошти у визначеній сумі та на визначений строк.

Надходження готівкових коштів підтверджується прибутковими касовими ордерами.

З 04.02.2001р. по 20.02.2001р. Новоград-Волинською ОДПІ проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства ПП "Ікар" за період з 01.07.1999 р. по 30.09.2001 р., про що складений акт №15/26-20 від 20.02.2002 р.

За результатами перевірки правильності визначення податку на прибуток за З кв. 2000 р. - 3 кв.2001 р. і податку на додану вартість за січень 2000 р. - вересень 2001р. податковим органом донараховано 30230,00 грн. податку на прибуток та зменшено суму податку на додану вартість, заявлену до відшкодування на 6618,17грн.

На підставі акту перевірки Новоград-Волинською ОДПІ прийнято рішення №108/26-20/30483371/1549 від 28 лютого 2002 р. "Про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства на загальну суму 45703,43 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок перевірки Новоград - Волинською ОДПІ на підприємстві "Ікар" були виявлені порушення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) № 283\97 ВР від 22.05.1997р., а саме п. 4.1.1 ст. 4. який передбачає, що валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих робітників, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розмитнення), або операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).

В акті перевірки вказано, що основним джерелом доходів ПП "Ікар" за період з 16.05.2000р. по 30.09.2001р. є доход від позареалізаційних операцій (фінансова допомога), який регламентується п. 4.1.6. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" (334/94-ВР) , згідно якого до валового прибутку включають доходи з інших фінансових джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платниками податку в звітному періоді.

Однак, перевіркою не встановлено і не з'ясовано, якою саме була згадана Фінансова допомога: поворотна чи безповоротна, що була надана ПП " Ікар" згідно договорів позики, що має визначальне значення значення для вирішення спору в цій частині - а це має суттєве значення по справі.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 вказаного Закону валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Визначення терміну "доходи" містить пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 N 87 (z0391-99) , відповідно до якого доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Власним капіталом згідно з названим Положенням є частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Статтею 374 Цивільного кодексу чинного на той момент УРСР визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. У результаті отримання позики зобов'язання зростають на суму, що дорівнює сумі позики, тобто сума власного капіталу позичальника не зростає.

Отже, сам факт отримання грошових коштів за договором позики не може свідчити про отримання доходу, оскільки таке джерело надходження коштів має своїм наслідком виникнення боргового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, Житомирським апеляційним господарським судом було призначено судово-бухгалтерську експертизу для встановлення відповідності висновків, викладених в листі перевірки Новоград-Волинської ОДПІ №15/26-20 від 20.02.02р.

Відповідно до експертного висновку №39 від 03.10.05р., складеного експертом Абрютіною Г.М., за результатами дослідження на підставі первинних бухгалтерських документів встановлено, що за умовами договорів позики ПП "Ікар" позичило на визначений строк у фізичних осіб грошові кошти на будівництво АЗС на загальну суму 127,1 тис. грн.

Згідно із діючими нормами з питань бухгалтерського обліку надходження коштів за договорами позики не зумовлює зростання власного капіталу та не визнається доходами.

Згідно із діючими нормами податкового законодавства не включаються в розрахунки з метою обчислення податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств суми надходжень у вигляді позик.

У відповідності до п. п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями): "Не є об'єктом оподаткування операції з ... розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики ...".

Кошти, які надаються юридичним особам та засвідчують відносини позики у відповідності до п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону №283/97-ВР від 22.05.97 р. (283/97-ВР) Із змінами та доповненнями) визначені як "кредит", але цим Законом не передбачено порядку відображення в податковому обліку кредитів, отриманих від фізичних осіб. Такі кредити не підпадають під визначення терміну та перелік доходів з інших джерел та позареалізаційних операцій у відповідності до п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону, тому відсутні підстави для віднесення таких кредитів до валових доходів підприємства.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком судів, що позивач отримав поворотну фінансову допомогу (позику) та взяв на себе зобов'язання повернути всю суму позики у встановлені строки, а тому висновок Новоград - Волинської ОДПІ про включення сум поворотної фінансової допомоги до складу валових доходів підприємства, як таких, що отриманні від позареалізаційних операцій, є безпідставними.

Щодо нарахування фінансових санкцій то згідно пп. " б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р., дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, а саме в додатку 2.4.1 до акта документальної перевірки по відповідних звітних періодах встановлена розбіжність (заниження) чистої суми зобов'язань по ПДВ, тому по даних періодах перевіряючими було збільшено суму податкових зобов'язань по ПДВ, але у зв'язку з тим, що у підприємства була переплата по даному податку дані зобов'язання на цю суму зменшені.

Тому відповідно до п.п. 17.1.3. п. 7.1. ст. 17 вищевказаного Закону були застосовані лише фінансові санкції.

Відповідно до ст. 9 Наказу ДПА України від 17.03.2001 року №110 "Про затвердження Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами ДПС", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 року за №268/5459 (z0268-01) (із змінами та доповненнями), у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. У разі коли на момент перевірки платника податку органом ДПС суми податку на додану вартість, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються документально не підтвердженими, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком Житомирського апеляційного господарського суду щодо скасування рішення першої інстанції в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №10/26-20/30483371/1549 від 28.02.2002 щодо застосування штрафних санкцій по податку на додану вартість на суму 8743,93 грн.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Новоград - Волинської ОДПІ та ПП "Ікар" задоволенню не підлягають, а постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 у справі № 10/59 "НА"- залишається без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Новоград - Волинської ОДПІ залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ПП "Ікар" залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 у справі № 10/59 "НА" - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.