К-24674/06 Про стягнення заборгованості з грошового забезпечення - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до військової частини А-1314, Міністерства Оборони України про стягнення заборгованості з грошового забезпечення, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2005 року

у с т а н о в и л а :

У грудні 2004 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до 1288 фінансового відділення (правонаступник - військова частина А-1314) про стягнення заборгованого грошового забезпечення.

Зазначав, що строк його безперервної військової служби в Збройних Силах України давав право на виплату надбавки встановленої Указом Президента України від 5 травня 2003 року №389/2003 (389/2003) "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (далі - Указ).

Посилаючись на те, що за період служби з травня 2003 року по квітень 2004 року надбавка виплачувалась у розмірах менших ніж встановлено Указом, - просив задовольнити позов шляхом стягнення з відповідача 6351 грн. 85 коп. заборгованих виплат.

Судом в якості співвідповідача до участі у справі залучено Міністерство оборони України.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2005 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановленні у справі рішення та ухвалити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідачів, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з грудня 1983 року по вересень 2004 року ОСОБА_1. проходив військову службу в Збройних Силах України.

З травня 2003 року по жовтень 2003 року включно, позивачу виплачено надбавку за безперервну військову службу в розмірі 10 відсотків грошового забезпечення, в листопаді 2003 року - 50 відсотків, у грудні 2003 року - 70 відсотків, з січня 2004 року по серпень 2004 року, включно, по 15 відсотків, а у вересні і жовтні 2004 року - 70 відсотків до грошового забезпечення.

Також встановлено, що Міністерству оборони України на 2003 і на 2004 роки кошти виділялись не в повному обсязі (82% від потреби), а внаслідок проведених Міністерством організаційних заходів вивільнені кошти за іншими видами видатків спрямовувались на виплату надбавки за безперервну військову службу, що дало змогу призначити надбавку у максимальних розмірах в місяці звільнення тим військовослужбовцям, які звільнялися з військової служби після 1 січня 2004 року та всім військовослужбовцям за листопад - грудень 2003 року.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що нарахування та виплата позивачу надбавки за безперервну військову службу проводилось згідно Указу, в межах фонду грошового забезпечення та на підставі рішень Міністра оборони України правильно.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Так, з метою підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців Міністерства оборони України згаданим Указом Президента України Міністрові оборони України (пункт 1 Указу) надано право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу роботи в таких розмірах:

понад 5 років

понад 10 років

понад 15 років

понад 20 років

понад 25 років

- до 90 відсотків.

Там же зазначено, що порядок і умови виплати надбавок військовослужбовцям Збройних Сил України визначаються Міністром оборони України, а пунктом 2 Указу встановлено, що така виплата здійснюється з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

На реалізацію положень Указу, Міністр оборони України 26 травня 2003 року видав наказ 149, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 травня 2003 р. за №411/7732 (z0411-03) , "Про затвердження Iнструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України".

Відтворивши положення Указу щодо розмірів надбавки за безперервну службу (підпункт 1.2 пункту 1), в Iнструкції зазначено, що розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки, доплати, премія (підпункт 2.1 пункту 2), а її виплата здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ (підпункт 2.4 пункту 2).

Це означає, що виплата військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячної надбавки за безперервну військову службу пов"язана з наявністю коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, а конструкція пункту 1 Указу, у зв"язку з цим, надає право Міністрові оборони України встановлювати надбавки нижній розмір яких не обмежений, а верхній зумовлений вислугою років військовослужбовця.

Оскільки ОСОБА_1. надбавки за безперервну службу виплачувались відповідачем (1288 фінансовим відділенням) у розмірах визначених Міністром оборони України у розпорядженнях від 26 травня 2003 року № 146/2095, 13 листопада 2003 року №146/1/11/463 та 16 січня 2004 року №146/1/11/26, то правові підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи касаційної скарги цих висновків судів не спростовують оскільки грунтуються на помилковому трактуванні норм чинного матеріального права.

Так, твердження про відсутність у Міністра оборони України повноважень визначати конкретні розміри надбавки за безперервну службу не узгоджується зі змістом пункту 1 Указу щодо надання права останньому саме встановлювати розміри у визначених цим Указом межах, в порядку та на умовах встановлених самим Міністром.

Щодо форми, в якій Міністр оборони України визначив розміри надбавки, то згідно з пунктом 12 Положення про Міністерство оборони України затвердженого Указом Президента України №888/97 від 21 серпня 1997 року "Про затвердження положень про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України" (888/97) ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) Міністр оборони України в межах повноважень Міністерства відповідно до законодавства видає накази і директиви, контролює їх виконання, тобто розпорядження не зазначено формою управлінського рішення Міністра.

В той же час, обрана форма не змінила суті повноважень посадової особи і сама по собі не може бути підставою для нарахування надбавки у максимальному розмірі без відповідного ресурсного забезпечення.

З огляду на те, що розпорядження про визначення конкретних розмірів надбавки прийняте на виконання Указу та Iнструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України, тобто не встановлювало новий або змінювало, доповнювало чи скасовувало організаційно-правовий механізм реалізації Указу та Iнструкції, то за змістом пункту 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. №731 (731-92-п) ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) не потребувало реєстрації в порядку визначеному Указом Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 10.03.1992 р. №493/92 (493/92) .

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , якщо суди не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а судові рішення залишає без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2005 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України (2747-15) .