К-25282/06 Про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень, в частині визначення основного платежу та штрафних санкцій з ПДВ - 23.07.2008 Прийняття

Постановою Господарського суду Київської області від 24.02.2006 р. визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Броварської ОДПІ № 0001261701/013663/17-1 від 29.08.2005 р. та № 0001261701/013662/17-1 від 29.08.2005 р. Стягнуто з Броварської ОДПІ на користь СПД-фізичної особи ОСОБА_1. 85 грн. судового збору.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.06.2006 р. постанову суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0001251701/01/013662/17-1 від 29.08.2005 р. про визначення позивачеві податкового зобов'язання з прибуткового податку у сумі 911,00 грн. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0001261701/013663/17-1 від 29.08.2005 р. в частині визначення позивачеві 1099 грн. основного платежу та 2080 грн. штрафних санкцій з податку на додану вартість. В іншій частині позов залишено без задоволення. Стягнуто з Державного бюджету України на користь СПД-фізичної особи ОСОБА_1. 152,25 грн. судових витрат. Стягнуто з СПД-фізичної особи ОСОБА_1. на користь Державного бюджету України 31,87 грн. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

Броварська МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0001251701/013662/17-1 від 29.08.2005 р. про визначення позивачеві податкового зобов'язання з прибуткового податку на суму 911,00 грн. та № 0001261701/013663/17-1 від 29.08.2005 р. в частині визначення позивачеві 1099,00 грн. основного платежу та 2080,00 грн. штрафних санкцій з податку на додану вартість та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення норм матеріального права, а саме: ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. № 13-92, ст.ст. 5, 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 2.2. Наказу ДПА України "Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання" (із змінами і доповненнями).

СПД-фізична особа ОСОБА_1. подала касаційну скаргу, якою просить змінити постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін постанову суду першої інстанції. Зазначає про залишення поза увагою положень Наказу ДПАУ № 166 від 30.05.1997 р. "Про затвердження форми Податкової декларації та порядку її заповнення і подання" (z0250-97) (із змінами і доповненнями), відсутність у п.п. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зобов'язання платника податку самостійно визначати податковий період на підставі результатів звітності за рік.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки зафіксовані порушення позивачем:

- п.п. 7.4.4. п. 7.4, п.п. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у безпідставному включенні до податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним № 1312-4 від 13.12.2002 р., № 2201-3 від 22.01.2003 р., № 8 від 24.01.2003 р., № 2/0333/03 від 03.03.2003 р., № 2/03/03 від 05.03.2003 р., № 4/03/03 від 21.03.2003 р., № 106 від 24.12.2004 р., № 100/1 від 22.12.2004 р., в результаті чого донараховано податку на додану вартість у 4 кварталі 2002 р. - 191,50 грн., у 2003 р. - 581,18 грн., у 4 кварталі 2004 р. - 326,50 грн.;

- ст. 13 Декрету КМ України "Про прибутковий податок з громадян" та п. 13 Інструкції "Про прибутковий податок з громадян", затвердженого наказом ГДПІ України № 12 від 21.04.1993 р. (z0064-93) , яке полягало у заниженні оподаткованого доходу на загальну суму 5495,61 грн., віднесенні до складу витрат витрати, які безпосередньо не пов'язані з одержанням доходу, в результаті чого донараховано податку з доходів від підприємницької діяльності у 4 кварталі 2002 року - 118,75 грн., у 2003 р. - 579,60 грн., у 4 кварталі 2004 року - 212,23грн.;

- ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" та ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а саме: неведення книги обліку доходів та витрат.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення №0001251701/013662/17-1 від 29.08.2005 р. про визначення позивачеві податкового зобов'язання з прибуткового податку на суму 911,00 грн. та №0001261701/013663/17-1 від 29.08.2005 р. про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8140,00 грн. (в т.ч. 1099 грн. основного платежу та 7041 грн. штрафних санкцій).

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанції про неправомірність визначення позивачеві спірними податковими повідомленнями-рішення податкового зобов'язання з прибуткового податку на суму 911,00 грн. та податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1649,00 грн. (в т.ч. 1099,00 грн. основного платежу та 550,00 грн. штрафних санкцій).

Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час формування позивачем спірних витрат) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час формування позивачем спірних витрат) передбачає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Витрати з придбання комп'ютерної техніки та меблів належать до складу валових витрат, оскільки вони є компенсацією вартості товарів, придбаних позивачем для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і такі витрати пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва позивача.

За таких обставин, такі витрати є витратами безпосередньо пов'язаними з одержанням доходів у розумінні ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13-92, а отже, у податкового органу не було підстав для висновку про завищення позивачем витрат, та відповідно, про заниження оподаткованого доходу на загальну суму 5495,61 грн.

В результаті ретельного дослідження питання формування позивачем податкового кредиту, належним чином підтвердженого податковими накладними, як то передбачено п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", достовірного встановлення тієї обставини, що товари (запчастини до комп'ютера, меблі) при їх придбанні призначалися для використання у власній господарській діяльності, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання неправомірним формування податкового кредиту та визначення у зв'язку з цим позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Не вбачається порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права, на які посилається суб'єкт підприємницької діяльності у касаційній скарзі, в частині вирішення спору щодо визначення позивачеві штрафних санкцій за несвоєчасне подання податкових декларацій.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що у І кварталі 2003 року у позивача обсяг продажу перевищив 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, правильно застосували приписи п.п. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та встановили, що податковий (звітний) період для позивача дорівнює календарному місяцю, тобто з 01.01.2004 р. останній мав подавати декларації з податку на додану вартість щомісяця.

За неподання декларацій з податку на додану вартість у строки, визначені законодавством, на платника податку у відповідності до вимог п.п. 17.1.1 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ покладається штраф у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або затримку.

Крім того, п.п. 17.1.2. п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону (платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію), додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, за наявності факту несвоєчасного подання позивачем податкових декларацій, визначення позивачеві штрафу починаючи з 01.01.2004р. ґрунтується на зазначених нормах Закону.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційних скарг не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційні скарги Броварської міжрайонної державної податкової інспекції та Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1. залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.06.2006 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.