К-32847/06 Про визнання недійсним договору поставки та приховування доходів від оподаткування - 03.04.2008 Прийняття

У травні 2006р. позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовом про визнання недійсними договору №27/05-04 від 27.05.2004р. укладеного між відповідачами з підстав передбачених ст.ст. 207, 208 ГК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час проведення перевірки ТОВ "Ломмет" щодо правильності обчислення та своєчасності внесення ПДВ до бюджету контролюючим органом було встановлено факт укладання договору, що є предметом позову, який за своєю суттю є безтоварною угодою, оскільки поставка товару відбулась лише на папері, а сторони договору умисно діяли з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, а саме, порушували систему оподаткування маючи намір приховування доходів від оподаткування.

Постановою господарського суду м.Києва від 06 липня 2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2006р., у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріалами справи не підтверджуються доводи позивача щодо укладення оспорюваної угоди між відповідачами умисно та з метою явно суперечній інтересам держави та суспільства, а тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним та застосування до вказаних правовідносин ст. 208 ГК України.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України, яким у касаційній скарзі поставлено питання про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 27.05.2004р. ТОВ "Ломмет" (покупець) та ТОВ "Юс Когенс (продавець) укладено договір №27/05-04 згідно з яким останнє зобов’язалось поставити і передати у власність покупця товар – феросплав багатокомпонентний марки ФМК 5-20, призначений для використання в металургійних процесах виплавки чавуну, сталі і сплавів, різноманітних структурних класів і призначень.

Довіреністю №203214 ТОВ "Ломмет" підтверджує отримання товару директором вказаного підприємства за видатковими накладними №Юс – 000059, №Юс – 0000060, №Юс – 0000061, №Юс – 0000062 від 12.11.2004р (а.с.102, 116-119 т.І).

На виконання договору ТОВ "Юс Когенс" були виписані податкові накладні: №0000062 від 12.11.2004р. на суму 553262,95грн. в т.ч. ПДВ-92210,49грн.; №0000061 від 12.11.2004р. на суму 551069,64грн. в т.ч. ПДВ-91844,94грн.; №0000060 від 12.11.2004р. на суму 549698,82грн. в т.ч. ПДВ-91616,47грн. (а.с.102- 108 т.І).

В основу позовних вимог ДПІ покладено ту обставину, що оскаржуваний договір є безтоварною операцією. Позивач зазначає, що у вказаному договорі не передбачені конкретні пункти поставки, зберігання та передачі товару, а також тим, що покупець не має на балансі транспортних засобів та не укладав договорів з іншими суб’єктами господарювання на транспортування та зберігання обумовленої договором продукції. До того ж, позивач вказує на відповіді декількох металургійних заводів про те, що цими заводами феросплав багатокомпонентний марки ФМК не виготовлявся. Отже, позивач стверджує, що внаслідок укладання та виконання оспорюваного договору було безпідставно збільшено суму податкового кредиту на 367791,00грн. тобто відповідачі удавали укладання і виконання договору купівлі-продажу з метою відшкодування ПДВ на шкоду інтересам держави, порушуючи систему оподаткування, з метою, яка посягає на соціально-економічні основи Держави та суспільства.

ДПІ виходила з того, що товар обумовлений договором не придбавався та не продавався, а особи, які значаться його продавцем та покупцем, такими не є.

Таким чином, суд повинен був витребувати від ДПІ докази того, що видаткові накладні, податкові накладні, довіреність на отримання ТМЦ є такими, що не відповідають дійсності що може бути підставою для висновку про наявність умислу на неправомірне одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ тощо, а отже - угоди яка має завідомо суперечну інтересам держави і суспільства мету.

З урахуванням вимог процесуального закону про допустимість доказів ці обставини могли бути підтверджені, зокрема, вироком про визнання осіб, які видали видаткові накладні, податкові накладні, оформили доручення на отримання ТМЦ і т.і., винними в скоєнні відповідних злочинів. Докази невідповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства документів бухгалтерського та податкового обліку суду не надавались.

Разом з тим, суд не вимагав від відповідача надати такі докази, не створив стороні у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судами доводи ДПІ про безтоварність операцій не досліджені, в результаті чого допущена неповнота встановлення фактичних обставин. За відсутності таких даних неможливо визначитись з питання порушеного позовною заявою.

В Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15) , який, зокрема у частині 1 статті 11 містить положення про здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а в частинах четвертій та п’ятій цієї статті покладає на суд обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Приписами ч.2 ст. 71 КАС України встановлено, що в адміністративних спорах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст. 71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то суд сприяє в реалізації цього обов’язку шляхом витребовування необхідних доказів.

Відповідно до ст. 71, 195 КАС України, суди першої та апеляційної інстанцій можуть збирати докази з власної ініціативи.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги щодо всебічності повноти та об’єктивності розгляду справи.

Виходячи з положень ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Оскільки, помилки, допущені попередніми судовими інстанціями, не можуть бути виправлені у суді касаційної інстанції, то ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Слід зазначити, ст. 228 ЦК України передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу, якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин), визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже, висновок суду стосовно нікчемності правочину може бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Судова колегія касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст.250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва – задовольнити частково.

Постанову господарського суду м.Києва від 06 липня 2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2006р. – скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.