Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника позивача – Мамро О.О.,

представників відповідача – Теслюка В.Г., Клокун Т.Г., Мови В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у місті Києві

на постанову господарського суду міста Києва від 10 серпня 2006 року

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2006 року

у справі № 32/577

за позовом Державної податкової адміністрації у місті Києві

до 1. Державного науково – виробничого підприємства "Електронмаш",

2. Приватного підприємства "Серьогін"

про визнання договору недійсним та стягнення одержаного за договором в доход держави, -

У листопаді 2005 року ДПА у м. Києві звернулась до суду із позовом до ДНВП "Електронмаш", ПП "Серьогін" про визнання договору № 01/01 від 30 січня 2004 року про розробку комплексу на базі накопичування на гнучкому магнітному диску НГМД ЄС 5074 з використанням додаткових каналів зняття інформації та стягнення всього одержаного за договором в доход держави.

Постановою господарського суду м. Києва від 10 серпня 2006 року в позові відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2006 року постанову господарського суду м. Києва від 10 серпня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПА у м. Києві, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 10 серпня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2006 року, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ДНВП "Електронмаш", посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами на підставі всебічно з’ясованих обставин в справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу ДПА у м. Києві без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 10 серпня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2006 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

30 січня 2004 року між ДНВП "Електронмаш" та ПП "Серьогін" було укладено договір № 01/01, згідно якого ПП "Серьогін" (виконавець) зобов’язувалось здійснити для ДНВП "Електронмаш" (замовник) розробку комплексу на базі накопичування на гнучкому магнітному диску НГМД ЄС 5074 з використанням додаткових каналів зняття інформації.

Згідно додатку № 3 до договору (протокол погодження договірної ціни на виконання роботи) вартість за договором робіт складає 80278000, 00 грн. (в тому числі податок на додану вартість).

06 травня 2004 року між сторонами була підписана додаткова угода № 1 (додаток № 4 до договору) про внесення доповнень в банківські реквізити сторін, зазначені в договорі.

Договір був виконаний двома сторонами, що підтверджується рахунком № 02/04-01 від 02 квітня 2004 року на суму 80278000, 00 грн., накладною № 02/04-01 від 02 квітня 2004 року на суму 80278000, 00 грн., актом здачі – приймання робіт № 1 від 01 квітня 2004 року, податковою накладною № 030204-01 від 02 квітня 2004 року на суму 80278000, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість – 13379666, 66 грн.

Оплата за виконані роботи була здійснена ДНВП "Електронмаш" шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок ПП "Серьогін", що підтверджується копіями платіжних доручень від 07 червня 2004 року № 57 на суму 50000, 00 грн., від 08 червня 2004 року № 58 на суму 50000, 00 грн., від 09 червня 2004 року № 59 на суму 50000, 00 грн., від 10 червня 2004 року № 60 на суму 50000, 00 грн., від 11 червня 2006 року № 61 на суму 50000, 00 грн., від 16 червня 2004 року № 63 на 50000, 00 грн., від 16 червня 2004 року № 64 на суму 50000, 00 грн., від 18 червня 2004 року № 65 на суму 50000, 00 грн., від 18 червня 2004 року № 67 на суму 11442000, 00 грн., від 18 червня 2004 року № 70 на суму 40000, 00 грн., від 21 червня 2004 року № 71 на суму 50000, 00 грн., від 22 червня 2004 року № 72 на 50000, 00 грн., від 23 червня 2004 року № 73 на суму 50000, 00 грн., від 24 червня 2004 року № 74 на суму 50000, 00 грн., від 25 червня 2004 року № 75 на суму 30542, 80 грн., від 18 червня 2004 року № 66 на суму 17800000, 00 грн.

Факт укладання та виконання спірного договору сторонами не заперечується.

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2005 року визнано недійсними статут ПП "Серьогін" з моменту передачі права власності, тобто з 15 травня 2001 року, свідоцтво № 040522299ю0010387 від 30 грудня 1998 року, запис про внесення змін до Статуту ПП "Серьогін" з 21 травня 2001 року.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не було доведено те, що, укладаючи договір № 01/01 від 30 січня 2004 року, ДНВП "Електронмаш" та ПП "Серьогін" діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та мали умисел на це.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Таким чином, санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому в будь-якому випадку для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В той же час, наявність умислу не може бути підтверджена рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2005 року, яким визнані недійсними статут ПП "Серьогін" з моменту передачі права власності, тобто з 15 травня 2001 року, свідоцтво № 040522299ю0010387 від 30 грудня 1999 року та запис про внесення змін до Статуту ПП "Серьогін" з 21 травня 2001 року, оскільки наявність протиправного умислу при укладенні договору № 01/01 від 30 січня 2004 року не була предметом дослідження в даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судами попередніх інстанцій не були встановлені факти щодо обізнаності ДНВП "Електронмаш" відносно обставин державної реєстрації ПП "Серьогін".

Враховуючи вищевикладене, рішення судів попередніх інстанцій не містять посилання на обставини, які б свідчили про те, що, укладаючи договір № 01/01 від 30 січня 2004 року, ДНВП "Електронмаш" та ПП "Серьогін" діяли з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та мали умисел на це.

Крім того, згідно довідки "Про результати позапланової перевірки ПП "Серьогін" з питань взаємовідносин з ДНВП "Електронмаш" за 2004 рік" № 97/26-13428934 від 09 липня 2004 року не встановлено порушень податкового законодавства з питань, що перевірялись.

При цьому колегія суддів також враховує наступне.

Частиною першою ст. 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом, що відповідає нормам ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Враховуючи те, що санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними та стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то ці санкції є адміністративно – господарськими згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України і можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПА у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду м. Києва від 10 серпня 2006 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у місті Києві залишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 10 серпня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.