Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Смоковича М.І.

суддів: Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.

секретар судового засідання Семяніста С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Луганське ОВ ФСЗІ) до Державного підприємства "Антрацит" (далі – ДП "Антрацит") про стягнення суми за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року,

У січні 2005 року Луганське ОВ ФСЗІ звернувся у господарському суді Луганської області пред’явив позов до ДП "Антрацит" про стягнення заборгованості за штрафними санкціями за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач всупереч вимогам статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ від 21 березня 1991 року (далі – Закон № 875), якою для підприємств, установ та організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків від загальної чисельності працюючих, за 1999 та 2002 роки не створив 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів і відповідно до статті 20 Закону № 875 повинен сплатити штрафні санкції за не створення робочих місць у розмірі 7812,22 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних вимог.

Рішенням господарського суду Луганської області від 28 квітня 2005 року у задоволенні позовних вимог Луганського ОВ ФСЗІ відмовлено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року апеляційну скаргу Луганського ОВ ФСЗІ залишено без задоволення. Рішення господарського суду Луганської області від 28 квітня 2005 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що апеляційний суд прийняв рішення з порушенням вимог матеріального та процесуального права, просить постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року у цій справі скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача суди обґрунтували свої рішення тим, що відповідач створив робочі місця для інвалідів і не повинен нести відповідальність за статтею 20 Закону № 875.

З таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.

Статтею 19 Закону № 875 встановлені для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).

Робоче місце інваліда, згідно з пунктом 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314 (314-95-п) , зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року № 19 (19-2002-п) (далі – Положення), - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створене необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3 Положення). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (пункт 5 Положення).

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон № 875 зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

За статтею 19 Закону № 875 керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Як видно з матеріалів справи, у 1999 році та у 2002 році відповідач у встановленому порядку не створив по одному робочому місцю для працевлаштування інвалідів та не сплатив цільових коштів і штрафних санкцій, визначених Законом України № 875 (875-12) .

Отже, суди не мали підстав для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин, обидва судових рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

За правилами статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись статтями 210, 220, 227, 230 КАС України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 28 квітня 2005 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року в адміністративній справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Антрацит" про стягнення 7812,22 грн. скасувати та справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статтями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.