Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Суддів: Бутенка В. І.,

Лиски Т. О. (доповідач),

Панченка О. І.,

Сороки М. О.,

Штульмана І. В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Вищетарасівської сільської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2003 року, -

У вересні 2001 року ОСОБА_1 звернувся до Томаківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до секретаря Вищетарасівської сільської ради про поновлення на роботі, виплату за рахунок ОСОБА_2 заробітної плати та моральної шкоди.

У грудні 2001 року ОСОБА_1 подав позов до Вищетарасівської сільської ради в особі в.о. голови ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.07.01 по день поновлення та відшкодування моральної шкоди за рахунок ОСОБА_2 в сумі 10 000 грн., в подальшому збільшив до 20 000 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2003 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який передав її в порядку, визначеному п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2003 року ОСОБА_1 ставить питання про скасування даної ухвали в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення, яким поновити його на держслужбі на посаді спеціаліста-землевпорядника Вищетарасівської сільської ради, виплатити йому за рахунок ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.07.01 до дня поновлення на роботі згідно з ст. 33 Закону України "Про державну службу" в сумі 320,75 грн. щомісячно, враховуючи зміни заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також відшкодувати йому моральну шкоду у сумі 80000 грн. за рахунок Вищетарасівської сільської ради - 50 000 грн., ОСОБА_2 - 30 000 грн. Крім того, подав заяву до Вищого адміністративного суду України, в якій збільшив свої позовні вимоги і просив здійснювати всі розрахунки з урахуванням інфляції за минулі роки.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Справа розглянута судами першої та апеляційної інстанцій до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а тому суд касаційної інстанції перевіряє додержання норм матеріального і процесуального права, що діяли під час розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням № 2 від 17.07.01 Вищетарасівської сільської ради ОСОБА_1 звільнений з посади спеціаліста-землевпорядника цієї ради на підставі п. 1 ст. 30 і ст. 4 Закону України "Про державну службу" в зв'язку з порушенням умов реалізації права на державну службу.

За правилами ст.. 233 КЗпП України (322-08) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відмовляючи в задоволенні позову в зв'язку з пропуском строку звернення до суду, суди обґрунтовано виходили з того, що позивач отримав копію розпорядження про звільнення 20.07.01, однак з позовом про поновлення на роботі і виплату середньомісячної заробітної плати він звернувся до суду лише 10.12.01, тобто з пропуском встановленого строку.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач жодних доказів щодо поважності причин пропуску не надав.

Відповідно до ч.3 ст. - 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2003 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.. 237 КАС України (2747-15) .