Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М.I.,

Суддів - Весельської Т. Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О.В.,

Чумаченко Т.А.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи

за скаргою ОСОБА_1на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Токмацького районного управління юстиції Запорізької області ОСОБА_2 (далі - ВДВС Токмацького РУЮ Запорізької області), заінтересована особа: ОСОБА_3,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 4 липня 2005 року, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2004 року ОСОБА_1, у порядку провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця ВДВС Токмацького РУЮ Запорізької області ОСОБА_2, в якій просила скасувати прийняту нею постанову про закінчення виконавчого провадження, зобов'язати державного виконавця поновити виконавче провадження та передати їй ключі від замка запалювання та дверних замків автомобіля "Опель-Астра", державний номер НОМЕР_1 і пульту управління охоронною сигналізацією.

Під час розгляду справа заявник доповнила вимоги скарги. Просила, окрім цього, зобов'язати державного виконавця дати згоду на зміну місця зберігання вказаного автомобіля, оскільки власник будинку, де він зберігається, відмовляє у його подальшому зберіганні.

У грудні 2004 року до суду звернувся ОСОБА_3 із заявою про зобов'язання ОСОБА_1 відкрити автомобіль, на який накладено арешт, та повернути його особисті речі, що знаходяться у ньому. В обгрунтування скарги посилався на те, що не був присутній під час виконання ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 14 жовтня 2004 року, якою накладено арешт на автомобіль, а тому не мав можливості забрати особисті речі, що знаходилися у ньому. ОСОБА_1, якій автомобіль було передано на зберігання, відмовила йому у поверненні речей.

Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2005 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову державного виконавця ВДВС Токмацького РУЮ Запорізької області від 28 жовтня 2004 року про закінчення виконавчого провадження щодо накладення арешту на належний ОСОБА_3 автомобіль "Опель-Астра", державний номер НОМЕР_1 та передачі його на зберігання ОСОБА_1 скасовано, зобов'язано поновити виконавче провадження та надати дозвіл на зміну місця зберігання транспортного засобу: з АДРЕСА_1на АДРЕСА_2. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Заяву ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ВДВС Токмацького РУЮ Запорізької області надати дозвіл відкрити автомобіль та комісійно передати належні йому речі. Рішення допущено до негайного виконання.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 4 липня 2005 року рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2005 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який передав її у порядку, визначеному пунктом 10 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Вищому адміністративному суду України для вирішення.

У касаційній скарзі, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про його скасування і направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Справа розглянута судами попередніх інстанцій до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а тому суд касаційної інстанції перевіряє додержання норм матеріального і процесуального права, що діяли на час розгляду справи.

Відповідно до статті 202 ЦПК України 1963 (1501-06) року, який був чинним на час розгляду справи судом, рішення повинно бути законним і обгрунтованим.

Пленум Верховного Суду України у пункті 1 своєї постанови "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 № 11 (v0011700-76) , із змінами і доповненнями, роз'яснив, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки зазначеним вимогам постановлене у справі рішення суду першої інстанції не відповідало, у зв'язку з порушенням ним норм процесуального права щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, належної правової оцінки зібраних у справі доказів, апеляційний суд обгрунтовано його скасував та направив справу на новий розгляд.

За правилом частини 1 статті 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що при ухваленні судового рішення, судом не допущено порушень норм матеріального чи процесуального права.

Доводи ж, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі, такого висновку не спростовують та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 4 липня 2005 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .