Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М. I.,

Суддів - Весельської Т. Ф.,

Горбатюка С. А.,

Мироненка О. В.,

Чумаченко Т. А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1до Лисичанського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (далі - Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області) про стягнення матеріальної допомоги,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 17 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 8 червня 2006 року, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернулася до Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області з позовом про стягнення недоотриманої матеріальної допомоги.

В обгрунтування позовних вимог вказувала, що з 25 серпня 1980 року по 30 вересня 2005 року проходила службу в Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області, з якого й звільнилася у зв'язку з виходом на пенсію.

Відповідно до статті 2 Указу Президента України № 926/96 від 4 жовтня 1996 року "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) , що набрав чинності з 1 грудня 1996 року, відповідач повинен був виплачувати їй матеріальну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення на рік. Проте, таких виплат не здійснював, з підстав відсутності фінансування.

Оскільки при звільненні зазначена матеріальна допомога їй виплачена не була, просила стягнути її з відповідача в сумі 3890 гривень 08 копійок за період з 1996 року по 2004 рік.

Заперечуючи проти позову, Лисичанське МВ УМВС України в Луганській області, посилалося на недостатність фінансування на виплату додаткових видів грошового забезпечення, до яких, зокрема, належить матеріальна допомога. Окрім цього, просило застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 17 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 8 червня 2006 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування зазначених судових рішень і задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) встановлено річний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судами встановлено, що з 25 серпня 1980 року по 30 вересня 2005 року ОСОБА_1 проходила службу в Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області на посадах осіб начальницького складу та звільнилася у зв'язку з виходом на пенсію.

Указом Президента України № 926/96 від 4 жовтня 1996 року "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) (пункт 2) була запроваджена виплата особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.

Оскільки така матеріальна допомога в 1996 - 2004 роках позивачу не виплачувалася, вона звернулася до Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області з позовом про її стягнення у судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що ОСОБА_1 без поважних причин пропустила річний строк, встановлений статтею 99 КАС України (2747-15) , для звернення до суду за захистом своїх порушених прав. На їх думку, про порушення прав позивач повинна була дізнатися у січні 2005 року, проте з позовом звернулася лише у лютому 2006 року. Однак, для підтвердження такого висновку будь-яких обгрунтувань суди у своїх рішеннях не навели.

В той же час, як вбачається з апеляційної скарги ОСОБА_1 (а. с. 29), про порушення своїх прав вона дізналася не в січні, а в жовтні 2005 року, звернувшись за призначенням пенсії.

Підтвердженням вказаної обставини може слугувати довідка Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області від 3 жовтня 2005 року (а. с. 5), з якої вбачається, що матеріальна допомога, на яку претендує позивач, не виплачувалася, в зв'язку з недостатністю фінансування.

Однак, апеляційний суд вказаним доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 оцінки не надав та залишив їх поза увагою.

Отже, висновок судів щодо початку перебігу строку позовної з січня 2005 року не грунтується на матеріалах справи.

За таких обставин, рішення судів підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 17 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 8 червня 2006 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .