к-5967/06 Про відмову від ідентифікаційного номера - 26.03.2008 Прийняття

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 березня 2005 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Миколаєві та Державної податкової адміністрації України, -

В жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку Глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року із зазначеною скаргою, в якій вказувала, що визначений їй податковими органами ідентифікаційний код платника податків вона не сприймає через релігійні переконання, але її прохання Центральна МДПІ у м. Миколаєві залишила без задоволення.

У зв'язку з цим скаржниця просила суд визнати неправомірною відмову Центральної МДПІ у м. Миколаєві у звільненні її від отриманого ідентифікаційного коду, виключити ідентифікаційний код та всю інформацію про неї з Інформаційного фонду Державного реєстру платників податків та інших обов'язкових платежів, визнати незаконною відмову податкового органу щодо внесення відмітки до її паспорту про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру, зобов'язавши податкову інспекцію поставити таку відмітку, завіривши її підписом керівника та гербовою печаткою Центральної МДПІ.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 листопада 2004 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконною бездіяльність Центральної МДПІ м. Миколаєва щодо відмови проставити в паспорті відмітку про те, що заявниця має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного коду та зобов'язано податкову інспекцію внести до паспорту останньої вказану відмітку.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 березня 2005 року апеляційну скаргу начальника Центральної МДПІ м. Миколаєва задоволено частково та змінено рішення суду першої інстанції. Виключено з мотивувальної частини рішення висновки щодо незаконності внесення відмітки до паспорту віруючих органами внутрішніх справ та з резолютивної частини - вказівку на зобов'язання Центральної МДПІ м. Миколаєва внести до паспорту ОСОБА_1 зазначену відмітку. Зобов'язано податкову інспекцію виконати дії, передбачені розділом 3 Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства Внутрішніх справ України від 19 жовтня 2004 року № 602/1226, відносно ОСОБА_1

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати вказане рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Листом Верховного Суду України від 01.12.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання податкового органу поставити відмітку у паспорті заявниці про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до спільного наказу ДПА України і МВС України від 19 жовтня 2004 року №602/1226 (z1345-04) "Про затвердження Порядку унесення відмітки до паспорту громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів" внесення відміток і записів до паспорту здійснюються паспортною службою, а не органами державної податкової служби.

В касаційній скарзі ОСОБА_2вказує, що в порушення вимог

ч.2 ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" судом апеляційної інстанції застосовано положення Порядку унесення відмітки у паспорт громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів.

Проте зазначені доводи не узгоджуються з принципом закріпленим статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України частиною 2 якої визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії. Аналогічні положення закріплені у ст. 3 ЦПК України (в редакції 1963 року, чинній на момент вирішення справи).

Так, відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів" для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

На виконання вказаного положення Закону та згідно з Постановою ВР України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ (2503-12) "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтва про народження" спільним Наказом ДПА України та МВС України від 19.10.2004 року № 602/1226 (z1345-04) було затверджено Порядок унесення відмітки у паспорт громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів (надалі - Порядок), який визначає механізм та процедуру внесення відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера до паспорта фізичної особи, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це орган державної податкової служби.

Пунктами 4 і 5 цього Порядку визначено, що фізична особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації довідку форми ВЗ та паспорт громадянина України, а посадова особа органу внутрішніх справ при зверненні громадянина за місцем його реєстрації щодо внесення відмітки до його паспорта розглядає цю довідку щодо повноти і правильності її заповнення та у відповідності пред'явленому паспорту і в разі відсутності невідповідностей вносить на 7-9 сторінку паспорта відмітку, зміст та форму якої наведено в додатку 4.

Отже, діючим законодавством визначено державний орган, який має вчинити відмітку в паспорті про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, це орган внутрішніх справ.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що Центральна МДПІ м. Миколаєва не відмовляла в ліквідації ідентифікаційного коду скаржниці, а лише рекомендувала їй діяти згідно із Порядком.

Така позиція відповідача ґрунтується на вищевказаних чинних нормативних актах, а відтак не може вважатися неправомірною.

Тому, в даному випадку, неможливо погодитись із твердженням ОСОБА_1 відносно неправомірності дій Центральної МДПІ м. Миколаєва щодо відмови унесення до її паспорту відмітки про право здійснювати будь-які платежі без застосування ідентифікаційного номеру, оскільки на момент вирішення справи набрав чинності спільний наказ ДПА України та МВС України від 19.10.2004 р. №602/1226, яким державний орган, який має вчинити відмітку в паспорті, визначено орган внутрішніх справ.

Приведені в касаційній скарзі доводи зазначені висновки суду не спростовують і зводяться до незгоди ними.

При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.