Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Бутенка В.I.,

Сороки М.О. (доповідача),

Штульмана I.В.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.I.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 на бездіяльність Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську (далі - ДПI) та Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА),

встановила:

У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що звернулась до ДПI із заявою, у якій зазначала, що згідно своїх релігійних переконань і на підставі ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) відмовляється від присвоєного їй проти волі ідентифікаційного номера та просила зробити в її паспорті відмітку про те, що вона має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, виключити з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків всю інформацію про неї та знищити облікову картку ф. №1-ДР. Вважаючи зазначені дії суб'єкта оскарження незаконними, такими, що порушують її конституційні права, просила позов задовольнити.

Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2006 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідно до розділу 2 Наказу Державної податкової адміністрації України № 02/121226 від 19.10.2004 року "Про затвердження Порядку внесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів" передбачено перелік документів, що подає фізична особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, до органу державної податкової служби.

Встановлено, що ОСОБА_1 не надала ДПI відповідний комплект документів, який передбачений п. 2.2 зазначеного Порядку.

Висновок суду про те, що відповідач не мав можливості задовольнити вимоги заяви ОСОБА_1 , оскільки вона не зверталась до ДПI у встановленому чинним законодавством України порядку, відповідає фактичним обставинам справи.

З таким висновком обгрунтовано погодився суд апеляційної інстанції і доводи касаційної скарги його не спростовують.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі КАС України (2747-15) ) підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України (2747-15) підстави для їх обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 лютого 2006 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236 - 239 КАС України (2747-15) .