Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є., Мойсюка М.І., Цуркана М.І., Юрченка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління праці та соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації про спонукання до видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, виплати пенсії та інших пільг, відшкодування моральної шкоди за його касаційною скаргою на постанову Зарічного районного суду м.Суми від 13 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2006 року,

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління праці та соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації про спонукання до видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, виплати пенсії та інших пільг, відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що у 1970-х роках він проходив строкову військову службу у в/ч 32157. В період проходження служби, безпосередньо виконував регламентні роботи з ядерними зарядами, приймав участь у спорядженні ядерними зарядами бойових частин ракет для проведення відповідних випробувань і військових навчань. Позивач вважав, що відноситься до 3-ї категорії осіб, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї та подав необхідні документи, але відповідач відмовив йому у видачі свідоцтва. Позивач, просив суд визнати дії відповідача незаконними та зобов'язати останнього видати йому посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 3-ї категорії. Крім того просив суд постановити рішення про спонукання до виплати пенси та інших пільг матеріального характеру, пов'язаних з щорічним оздоровленням, компенсаціями на харчування тощо. Також просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1000000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2006 року залишена без змін постанова Зарічного районного суду м.Суми від 13 липня 2006 року, якою у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволенні позовних вимог, оскільки суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами було встановлено, що позивач в період з травня 1970 року по листопад 1971 року проходив строкову службу на посаді командира відділення топогеодезистів у в/ч 32157, яка на сьогодні не існує, де виконував регламентні роботи з ядерними зарядами. Приймав участь у спорядженні ядерними зарядами бойових частин ракет для проведення відповідних випробувань і військових навчань. Вказана військова частина дислокувалась на території Житомирської області і не входила до складу в/ч 31600, яка приймала участь у проведенні випробувань ядерної зброї з 1949 по 1989 роки на Семипалатинському ядерному полігоні, а також - військових частин, у яких проводилось випробування бойових радіоактивних речовин, що міститься в директиві начальника Головного штабу ЗСУ від 14 квітня 1993 р. № ДГШ-63.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що позивач безпосередньо виконував регламентні роботи з ядерними зарядами, приймав участь у спорудженні ядерними зарядами бойових частин ракет для проведення відповідних випробувань та військових навчань, а не в складанні ядерних зарядів, як це передбачено Рекомендаціями щодо порядку видачі посвідчень. Крім того, відмова у задоволенні позову обумовлена тим, що позивачем не було надано, а судом не було здобуто достатніх та беззаперечних доказів того, що позивач особисто чи в/ч, в якій проходив службу останній, дійсно приймали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При розгляді справи судом першої інстанції був зроблений запит на адресу командувача в/ч 69773, оскільки, як було встановлено судом, документи в/ч 32157 передані на зберігання до в/ч 69773. Матеріали справи не містять відповіді на зазначений запит.

Згідно ч.4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Крім того, в матеріалах справи знаходяться судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій по справі №2-4249/04 за скаргою позивача на неправомірні дії Головного Управління праці та соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації щодо відмови у видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Суди першої та апеляційної інстанції не перевірили обставини справи та позовні вимоги з урахуванням рішення Зарічного районного суду м.Суми від 15 червня 2004 року та ухвали апеляційного суду сумської області від 15 грудня 2004 року.

З оглядом на викладене суд першої інстанції допустив неповноту у дослідженні доказів, що призвело до порушення норм процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув допущеної неповноти, погодившись з висновками суду першої інстанції.

Оскільки, відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

З оглядом на викладене суд першої інстанції та апеляційної інстанцій допустили неповноту при розгляді даної справи, що призвело до порушення норм процесуального права.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно дотриматися вимог ст.ст. 11, 71, 72 КАС України та ухвалити рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2006 року та постанову Зарічного районного суду м.Суми від 13 липня 2006 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.ст. 237 КАС України.