Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого- судді: Бутенка В.І.

суддів: Лиски Т.О., Сороки М.О., Панченка О.І., Штульмана І.В.,-

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1до Овруцького міського військового комісаріату, Житомирського обласного військового комісаріату, Обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 14 серпня 2006 року,-

У квітні 2006 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що він проживає в місті Овручі, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку в Житомирському та Овруцькому військових комісаріатах, як пенсіонер, і є потерпілим від аварії на ЧАЕС, просить стягнути невиплачені кошти за 2003-2005 роки. Вважає, що відповідачі неправомірно виплачували йому допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, доплату до пенсії у розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996р. (836-96-п) , хоча розмір цих виплат суперечить ст.ст. 37, 39, 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", який передбачає виплату коштів у кратному розмірі до мінімальної заробітної плати. Просить суд стягнути з відповідачів на його користь недоотримані кошти в сумі 23604,80грн.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 27.04.2006р. позов задоволено частково. Зобов'язано Житомирський обласний військовий комісаріат провести донарахування ОСОБА_1. грошових сум, передбачених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р. в сумі 16486грн. Зобов'язано Головне управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації прийняти від Житомирського обласного військового комісаріату платіжні документи на виплату ОСОБА_1. коштів, передбачених ст.39 Закону за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р. в сумі 16486грн. та перерахувати вказану суму на його особовий рахунок в Овруцькому відділенні Ощадного банку №2946. Зобов'язано Овруцький міський військовий комісаріат провести донарахування ОСОБА_1. грошових сум, передбачених ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р. в сумі 3297,20грн. Зобов'язано УПСЗН Овруцької РДА прийняти від Овруцького міського військового комісаріату платіжні документи на виплату ОСОБА_1. коштів, передбачених ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.01.2003р. до 31.12.2005р. в сумі 3297,20грн. та перерахувати вказану суму на його особовий рахунок в Овруцькому відділенні Ощадного банку №2946. В задоволенні решти вимог та вимог до обласного центру з нарахування та виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації відмовлено за безпідставністю.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 14.08.2006р. рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалене нове рішення, яким відмовлено в задоволені позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2007р. касаційна скарга прийнята до провадження, по ній відкрито касаційне провадження.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно матеріалів справи позивач звернувся в суд з позовом до Овруцького міського військового комісаріату, Житомирського обласного військового комісаріату, Обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації про стягнення невиплачених коштів, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо виплати компенсацій за проживання на території радіоактивного забруднення в зоні добровільного відселення та доплату як пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в зоні добровільного відселення за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р. Згідно постанови суду першої інстанції позов задоволений частково. Суд першої інстанції обгрунтував свій висновок тим, що при нарахуванні спірних компенсацій і доплат необхідно виходити з положень ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". ПозивачОСОБА_1 є потерпілим від аварії на ЧАЕС, перебуває на обліку Житомирському та Овруцькому військових комісаріатах, як пенсіонер і постійно проживає в м.Овручі, тобто на території радіоактивного забруднення, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Судами встановлено, що позивачу, передбачена ст.ст.37, 39 вказаного Закону допомога виплачувалась щомісячно в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 836 (836-96-п) від 21.07.1996р.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) встановлені саме такі розміри виплат, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , які і були виплачені позивачу.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанцій колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитися не може з наступних підстав.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзацом 3 ч.1 ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка діяла на час спірних правовідносин, передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Згідно ст.39 вищенаведеного Закону, яка діяла на час спірних правовідносин, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2002-2005 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №836 (836-96-п) у 1996 році розмір щорічної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства та допомога громадянам, які являються пенсіонерами, не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 2002-2005 роки, а не Постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996р. №836 (836-96-п) .

Тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню вищевказані статті Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції ухвалою від 17.04.2006р. відкрив провадження по даній справі і призначив її до розгляду на 27.04.2006р., постановивши по ній 27.04.2006р., у відсутність жодного з представників відповідачів, рішення про часткове задоволення позовних вимог. При цьому, матеріали справи не містять будь-якої інформації про належне повідомлення будь-кого з перелічених відповідачів про дату, час і місце судового засідання.

Згідно п.4 ч.3 ст. 227 КАС України, судові рішення обов'язково скасовуються з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

За таких обставин доводи касаційної скарги підлягають частковому задоволенню із скасуванням рішень судів першої і апеляційної інстанції та направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 27 квітня 2006 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 14 серпня 2006 року - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.