К-38816/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість - 08.07.2008 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі на постанову Господарського суду АРКрим від21.06.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від21.11.2006 посправі№2-25/2282-2006А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НК Альянс-Крим"

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Сімферополі (далі–ДПІ): від16.06.2004

1)№0009492301/0 яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 29730грн. і штрафним санкціям - 8139грн., яке є предметом спору у частині податку у сумі 24730грн. і штрафних санкцій -5639грн.;

2)№0009502301/0 яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 41350грн. і штрафним санкціям -20675грн., яке є предметом спору у частині податку у сумі 34377грн. і штрафних санкцій – 17188,50грн., винесених на підставі акту перевірки від14.06.2004 №582/23-2.

Постановою Господарського суду АРКрим від21.06.2006, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від21.11.2006 посправі№2-25/2282-2006А позов задоволено. Визнані частково нечинними податкові повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток 24730грн. і штрафних санкцій 5639грн. та з податку на додану вартість у сумі 34377грн. і штрафних санкцій 17188,50грн. З Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судового збору 2,80грн. і витрати на судово-бухгалтерську експертизу у сумі 5000грн. 9із врахуванням ухвали про виправлення описки).

Господарський суд АРКрим мотивував свою постанову тим, що Джанкойській нафтобазі у сумі 4782грн. податок вже нараховувався ДжанкойськоюОДПІ; по Бахчисарайської нафтобазі позивач включив до своїх зобов'язань суми податку з операцій продажу підприємству "Кримські генеруючі системи"; витрати на ремонт орендованого майна відносяться до валових витрат і тому позивач мав право віднести сплачений (нарахований) податок на додану вартість по цим операціям до податкового кредиту. Суд апеляційної інстанції повністю підтримав висновки суду першої інстанції.

При цьому фактичні обставини справи свідчать: в акті перевірки зазначено, що податковим органом зроблений висновок про заниження позивачем податку на прибуток за IIIквартал 2003року у сумі 21930грн. і за IVквартал 2003року – 7800грн., тому що платник податків у цих періодах занизив прибуток на 73100грн. і 2600грн. через заниження валового доходу на 3000грн. і 2800грн. і завищення валових витрат на 110500грн. і 134000грн.

Позивач же оскаржує нарахування податку у сумі 24730грн. у зв'язку з виявленим податковим органом завищенням валових витрат по наступним операціям :

1)у І-IVкварталах 2003року на 46000грн. з операцій придбання Сімферопольською нафтобазою послуг з ремонту і обслужуванню орендованого майна, за що нарахований податок у сумі 10081грн. (2551грн. –за Іквартал, 5070грн. – заІІквартал, 2070грн. - за ІІІквартал, 390грн. - за IVквартал),

2)у ІІІ і IVкварталах 2003року на 65171,63грн. і 9353,04грн. з операції придбання позивачем у пов'язаної особи ВАТ"Кримнафтопродукт" товару (суміш нафтопродуктів) за ціною, яка вище ніж звичайна.

Здійснення інших порушень, які виявлені (заниження валового доходу і завищення валових витрат) при перевірці і за які нарахований податок, позивач не оспорює.

Відповідно враховуючи фактичні обставини справи, судами визнано проведення операцій придбання товарів (робіт, послуг) на поліпшення орендованого майна у бухгалтерському обліку позивача за заявками на виконання робіт, актами прийому-здачі робіт, накладними, довіреностями і віднесення на валові витрати суми з операції для утримання орендованого майна (основні засоби та автотранспорт) на підставі договору оперативної оренди майна від01.08.2002 №01/03 - правомірним.

Щодо операцій з придбання позивачем у ВАТ"Кримнафтопродукт" товару (суміш нафтопродуктів) у вересні і жовтні 2003року, судами встановлено, що товар придбано за 124527,86грн. і 15196,73грн. (у тому числі ПДВ - 20754,64грн. і 2532,79грн.). При цьому 275тон нафтопродуктів у жовтні2003року продано ТОВ"КанонРип" за 70200,20грн. (у тому числі ПДВ 11700грн.). Відповідно щодо висновку ДПІ по даному епізоду, про придбання товару за більшу ціну, чим ціна, за яку продано цей товар чим завищено валові витрати на 65171,63грн. і 9353,04грн. і порушено пп.7.4.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (у редакції Закону України №283/97-ВР від22.05.1997 (283/97-ВР) , зі змінами на час оподаткування), суди встановили про порушення перевіряючими процедури визначення звичайної ціни. Відповідно такий висновок ДПІ про придбання позивачем у пов'язаної особи товару за ціну, яка вище ніж звичайна, судами визнано необґрунтованим.

Підставою ж нарахувань податкових зобов’язань по ПДВ стало те, що ДПІ зроблений висновок про заниження позивачем податку за податкові періоди 2003року у загальній сумі 41350грн. через заниження податкових зобов'язань у сумі 9422грн. і завищення податкового кредиту на 31928грн., а тому по наступним операціям:

1)донарахований ПДВ у сумі 4782грн. за квітень-листопад через включення Джанкойською нафтобазою позивача до податкового кредиту сум податку за придбаний товар (роботи, послуги), які не відносяться до складу валових витрат;

2)донарахований ПДВ у сумі 9349грн. за січень-жовтень через включення Сімферопольською нафтобазою до податкового кредиту сум податку за придбаний товар (роботи, послуги), які не відносяться до складу валових витрат;

3)донарахований ПДВ у сумі 5284грн. за січень-липень через заниження бази оподаткування Бахчисарайською нафтобазою;

4)донарахований ПДВ у сумі 13034грн. за вересень і 1870,61грн. за жовтень через заниження бази оподаткування з операції придбання позивачем товару у пов'язаної особи – ВАТ"Кримнафтопродукт";

5)донарахований ПДВ у сумі 2835грн. за липень через включення до податкового кредиту сум податку за придбані послуги з реклами, які не відносяться до складу валових витрат позивача, що позивач не оспорює;

6)донарахований ПДВ у сумах 2671грн. за вересень і 1467грн. за листопад через заниження податкових зобов'язань по Урожайненської нафтобазі, що позивач не оспорює.

По цим епізодам порушень (які оспорені) суди встановили наступне:

1)щододонарахуванняПДВ у сумі 4782грн. за квітень-листопад 2003року по операціям Джанкойської нафтобази суди встановили, що такий податок був вже донарахований позивачу податковим повідомленням-рішенням ДжанкойськоїОДПІ від02.04.2004 №522/23-1/0 на підставі акту перевірки від31.03.2004 №32/23-1/26272440, із чого зроблено висновок про подвійне залучення позивача до відповідальності (ч.1 ст. 61 Конституції України), яке крім того було у судовому порядку визнано недійсним, (рішення Господарського суду АРКрим від2-12.08.2004 у справі №2-7/9140-2004, яке набрало законну силу).

2)щододонарахуванняПДВ сумі 9349грн. по Сімферопольської нафтобазі – за операціям придбання товару (робіт, послуг) по ремонту та обслужуванню орендованого майна за порушення пп.7.4.4 Закону України від03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) - судами було встановлено факт сплати (нарахування) ПДВ, суми якого – 9340грн. віднесено до податкового кредиту за податковими накладними про придбання позивачем таких товарів (робіт, послуг) та Книгою обліку придбання товарів (робіт, послуг). Суди визнали, що вказані витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для утримання орендованого майна позивач правомірно відносив до валових витрат, тому що мав право на збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень орендованого об'єкта. А тому суми ПДВ були сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. У зв'язку з чим позивач мав право відносити 9349грн. податку до податкового кредиту.

3)щодо донарахуванняПДВ у сумі 5284грн. за січень-липень2003року суди встановили включення до зобов'язань по ПДВ за відвантажені Бахчисарайською нафтобазою нафтопродукти для ТОВ"Кримські генеруючі системи", що підтверджено Книгою обліку продаж товарів (робіт, послуг) Бахчисарайської нафтобази, Книгою обліку придбання товарів (робіт, послуг по Бахчисарайської нафтобазі і Книгою обліку продаж товарів (робіт, послуг) позивача). По даному епізоду суди визнали, що ДПІ неправомірно нарахувала ПДВ через заниження бази оподаткування Бахчисарайською нафтобазою, оскільки правомірність проведених нарахувань підтверджуються письмовими доказами: вт.ч.податковими накладними, податковими деклараціями юридичної особи і ярликами-розписками про вручення цих декларацій податковому органу.

4))щодо донарахуванняПДВ у сумі 13034грн. за вересень і 1870,61грн. за жовтень через заниження бази оподаткування з операції придбання позивачем товару у пов'язаної особи – ВАТ"Кримнафтопродукт" за ціну, яка вище ніж звичайна суди встановили, що при визначенні цієї звичайної ціни податковим органом була порушена процедура визначення такої ціни, а висновки податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань по операціям придбання товару у пов'язаної особи і порушення пп.7.4.2 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , - не відповідають обставинам, оскільки позивач не здійснював пов'язаній особі продаж товарів, навпаки він придбав у пов'язаної особи товар. Посилання ж ДПІ в своїх поясненнях на іншу норму Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , ніж норма, яка була вказана у акті перевірці, - (пп.7.4.1) та п.1.32 і п.5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) судами визнані такими, що не можуть бути підставою для скасування судового рішення, тому що, ДПІ не доведено того, що позивач придбав у пов'язаної особи товар за ціну, яка вище звичайної.

Не погодившись із постановою Господарського суду АРКрим від21.06.2006 та ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від21.11.2006 посправі№2-25/2282-2006А, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму пп.5.2.1. п.5.2. ст.5, пп.8.7.1. п.8.7, пп.8.8.1. п.8.7. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", так як зі змісту наведених норм випливає, що право платника податків на віднесення протягом звітного періоду до валових витрат, зокрема, витрат на ремонт основних фондів, безпосередньо пов'язано з наявністю балансових груп всіх основних фондів (балансової вартості всіх груп основних фондів), - встановлене 10-ти відсоткове обмеження розміру здійснених витрат, які платник податків має право включити до складу валових витрат, обраховується саме від балансової вартості груп всіх основних фондів.

А висновок суду про необґрунтованість зняття з валових витрат позивача різниці між вартістю купівлі та продажу СНВ, а також з податкового кредиту - сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару - СНВ, зроблений судом з порушенням п.1.32. ст.1, п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.7.4.1., пп.7.4.4. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив і просив судові рішення залишити без змін, так як судами вірно встановлено правомірність проведення операцій придбання товарів (робіт, послуг) на поліпшення орендованого майна у бухгалтерському обліку позивача. А щодо операцій з придбання товару за більшу ціну, чим ціна, за яку продано цей суди встановили порушення перевіряючими процедури визначення звичайної ціни.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

В силу пп.8.8.1 п.8.8 ст.8 Закону України Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (у редакції Закону України №283/97-ВР від22.05.1997 (283/97-ВР) , зі змінами на час оподаткування) - у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкту оперативного лізингу (оренди), орендар може збільшити (створити) балансову вартість відповідної групи основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень такого об'єкта. При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди) за винятком вартості фактично проведених його поліпшень при застосуванні пункту 8.7 цього Закону (поточний і капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння та інші види поліпшення основних фондів).

Таким чином необхідно погодитись із обґрунтуванням судами своїх рішень тим, що віднесення на валові витрати суми з операції для утримання орендованого майна (основні засоби та автотранспорт) на підставі договору оперативної оренди майна від01.08.2002 №01/03 є правомірним, тик як операції придбання товарів (робіт, послуг) на поліпшення орендованого майна проведені у бухгалтерському обліку позивача за заявками на виконання робіт, актами прийому-здачі робіт, накладними, довіреностями.

Щодо операцій з придбання позивачем у ВАТ"Кримнафтопродукт" товару (суміш нафтопродуктів) за більшу ціну, чим ціна, за яку продано цей товар чим завищено валові витрати на 65171,63грн. і 9353,04грн. і порушено пп.7.4.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (у редакції Закону України №283/97-ВР від22.05.1997 (283/97-ВР) , зі змінами на час оподаткування), суди встановили порушення перевіряючими процедури визначення звичайної ціни. Отже розглядаючи підстави нарахування податкового зобов’язання та визнання судом такого нарахування неспроможним необхідно зазначити п.7.4.2 вказаного Закону, де визначено, що витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів у пов'язаної особи, визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

При цьому порядок визначення звичайних цін передбачений пунктом 1.20 цього Закону, де встановлено, що звичайна ціна це ціна товарів, визначена сторонами договору. І якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін - тобто ціні, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу. Обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів. Підпункт 1.20.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) встановлює, що для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах.

Відповідно такий висновок ДПІ про придбання позивачем у пов'язаної особи товару за ціну, яка вище ніж звичайна, судами правомірно визнано необґрунтованим.

Щодо витрат на придбання товарів (робіт, послуг) для утримання орендованого майна та сплати (нарахування) ПДВ – необхідно врахувати пп.7.4.1, пп.7.4.2, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від03.04.1997 №198 "Про податок на додану вартість" - 7.4.1. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об’єктом оподаткування згідно зі ст.3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

7.4.2.Якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об’єктом оподаткування згідно зі ст.3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

7.4.4.Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином на противагу заперечень скаржника необхідно зазначити, що витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для утримання орендованого майна позивач правомірно відносив до валових витрат, тому що мав право на збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень орендованого об'єкта, і тому суми ПДВ були сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. У зв'язку з чим суд касаційної інстанції визнав, що суди законно дійшли висновку про те, що позивач мав право відносити 9349грн. податку до податкового кредиту, оскільки порушення норми пп.8.7.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено не було.

Таким чином, аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання – необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки в даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави збільшувати податкові зобов'язання позивача по ПДВ, а тому прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення судами були правомірно визнані такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, так як віднесення позивачем сум за встановленими операціями до податкового кредиту відповідає вимогам податкового законодавства.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А постанова Господарського суду АРКрим від21.06.2006 та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від21.11.2006 посправі№2-25/2282-2006А належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.