К-29564/06 Про стягнення матеріальної допомоги учасникам бойових дій - 25.03.2008 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 19 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 02 серпня 2006 року у справі №2-а-203 за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення матеріальної допомоги учасникам бойових дій,

В квітні 2006 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1., позивач) звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) має право на одноразову щорічну грошову допомогу до 05 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Однак у 2003-2005 роках допомога виплачувалась управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (далі - УПСЗН, відповідач, скаржник) не в повному обсязі, а тому виникла заборгованість по її виплаті, розмір якої - 1898 грн. 75 коп.

Позивач просив задовольнити позов у повному обсязі.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 02 серпня 2006 року вказаний позов задоволено частково: з УПСЗН стягнуто на користь ОСОБА_1. заборгованість з щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2005 рік у сумі 1410 грн. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2003-2004 роки у сумі 488 грн. 75 коп. відмовлено, у зв'язку з пропуском строку звернення з позовом до адміністративного суду з позовом.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1, як учасник бойових дій, отримував у 2003-2005 роках одноразову грошову допомогу до 05 травня у розмірах відповідно 90 грн., 120 грн. і 250 грн., що відповідає розмірам, встановленим Законами про Державний бюджет.

Однак ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що щорічно до 05 травня ветеранам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що сума позовних вимог, яка підлягає задоволенню, - 1410 грн. - розмір недоплаченої відповідачем грошової допомоги ОСОБА_1. за 2005 рік, вимоги щодо стягнення недоплачених коштів за 2003- 2004 роки задоволенню не підлягають, оскільки пропущено строк звернення до суду.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що Міністерство праці та соціальної політики України визначено головним розпорядником коштів на виплату щорічної разової допомоги до Дня Перемоги лише в межах, передбачених відповідною статтею Закону України "Про Державний бюджет України" на поточний рік. Оскільки Державний бюджет України на відповідний рік планується виходячи з існуючих можливостей держави, то розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.

Однак такі посилання суперечать вимогам ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якої права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього СРСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. Такі висновки відповідають ст. 22 Конституції України, якою не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів.

Таким чином, доводи скаржника не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких є обґрунтованими, відповідають нормам Конституції України (254к/96-ВР) , матеріального та процесуального права, а тому скасуванню або зміні не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 19 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 02 серпня 2006 року залишити без змін.