Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Панченка О.Н.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Смоковича М.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за скаргою ОСОБА_1 на дії Відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції (далі - ВДВС Дніпродзержинського МУЮ) про визнання дій неправомірними, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2006 року,

У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії ВДВС Дніпродзержинського МУЮ про визнання дій неправомірними.

Вимоги обґрунтовував тим, що постановою державного виконавця ВДВС Дніпродзержинського МУЮ Заболотної Т.П. від 17 липня 2001 року відкрито виконавче провадження про примусове виконання посвідчення комісії (далі - КТС) по трудовим спорам № 88 від 12 липня 2001 року про стягнення заборгованості по зарплаті з Державного підприємства "Придніпровський хімічний завод" (далі - ДП "ПХЗ") на користь ОСОБА_1 в сумі 2765 гривень 58 копійок. На час відкриття виконавчого провадження у ВДВС Дніпродзержинського МУЮ вже знаходилися виконавчі провадження про стягнення з ДП "ПХЗ" на користь стягувачів заборгованості на суму 2,5 млн. гривень. Виконавче провадження щодо стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості було об'єднано в зведене виконавче провадження в порядку черговості.

Погашення заборгованості здійснювалося шляхом примусового стягнення коштів з розрахункових рахунків. У зв'язку з недостатністю коштів на рахунках боржника, подальше стягнення заборгованості здійснювалося шляхом звернення стягнення на майно боржника. 14 лютого 2002 року зведене виконавче провадження було зупинено. Постановою від 19 січня 2004 року виконавче провадження поновлено в частині стягнення заборгованості по зарплаті з ДП "ПХЗ". Постановою від 26 березня 2004 року, в зв'язку з відсутністю майна, всі виконавчі документи в частині стягнення заборгованості по заробітній платі повернуто стягувачам.

Позивач зазначав, що дії виконавчої служби щодо несвоєчасного виконання постанови державної виконавчої служби від 17 липня 2001 року та неповного перерахування компенсації заборгованості по заробітній платі неправомірними та просив суд зобов'язати відділ виконавчої служби виконати зазначену вище посвідчення КТС та перерахувати компенсацію, оскільки вона за цей час збільшилася.

Постановою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 22 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2006 року, в задоволенні скарги відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу ВДВС Дніпродзержинського МУЮ просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовної заяви суди попередніх інстанцій виходили з того, що ВДВС Дніпродзержинського МУЮ діяв у межах норм чинного законодавства та не з вини останнього не виконано постанову про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь ОСОБА_1

Такий висновок зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Частиною другою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що одним із основних доводів щодо неправомірності дій виконавчої служби був той факт, що з 17 липня 2001 року по 14 лютого 2002 року (період зупинення виконавчого провадження) проводилися виплати, але без дотримання черговості під час розподілу коштів. На думку позивача, суд розглядаючи справу, не з'ясував скільки коштів на час зупинення виконавчого провадження, було в банківських установах на рахунках ДП "ПХЗ". Крім цього, позивач звертав увагу на те, що виконавча служба в порушення вимог статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" своєчасно не наклала арешт на майно боржника вартістю на суму боргу.

Однак суди попередніх інстанцій не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявника з точки зору його доводів, попри пряме посилання про це у кожній попередній інстанції.

З огляду на вищезазначене, суди попередніх інстанцій в повному обсязі не проаналізували наведені позивачем обставини справи та вирішили справу без перевірки наведених доводів і без надання їм належної правової оцінки.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими, а тому й законними, вони підлягають скасуванню.

Оскільки для вирішення цього спору необхідно встановлювати нові обставини, які відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може встановлювати суд касаційної інстанції, то справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2006 року скасувати та направити справу в суд першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.