К-24316/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення (ПДВ) - 25.03.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Ковалевський спиртовий завод" на постанову Господарського суду Тернопільської області від 01.03.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 по справі № 12/251-3328

за позовом Державного підприємства "Ковалевський спиртовий завод"

до Козівської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення

Заявлено позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення Козівської МДПІ (далі - ДПІ) від 22.09.2005 №0000472301/0 та включення податку на додану вартість в сумі 106 519 грн. до податкового кредиту ДП "Ковалівський спиртовий завод".

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 01.03.2006 залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 по справі № 12/251-3328 - в позові відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована п. 1.8 ст. 1, пп. 7,2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.4, пп. 7.7.5, п п.7.7.7 п 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", на підставі яких зроблено висновок про правомірність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 23 916 грн. за січень 2005 року; в розмірі 82 603 грн. за лютий 2005 року.

Суд апеляційної інстанції повністю визнав, що суд першої інстанції підставно зробив висновок про правомірне зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

При цьому судом встановлено, що за наслідками проведеної невиїзної документальної перевірки діяльності позивача з питань правомірності декларування від'ємного значення сум ПДВ за листопад-грудень 2004 року та січень-лютий 2005 року складено Акт від 15.09.2005 № 36/23/00375059, на підставі якого ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 22.09.2005 № 0000472301/0, яким згідно пп. "б" п.п.4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 106 519 грн.,(в т. ч.: січень 2005 року 23 916 грн.; лютий 2005 року - 82 603 грн.) за порушення п.1.8 ст. 1, п.п.7.4.1 п. 7.4, п.п.7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підставою ж таких нарахувань стали зазначені в Акті обставини:

позивач придбав у ТОВ "Корн-агро" мелясу, зерно для виготовлення спирту, та включив до податкового кредиту сплачену в ціні продукції суму ПДВ;

в результаті зустрічної перевірки ТОВ "Корн-агро" встановлено, що цей контрагент позивача включив суми ПДВ до податкових зобов'язань;

по ланцюгу придбання товарно-матеріальних цінностей до виробника встановлено, що продукція ТОВ "Корн-Агро", в свою чергу, придбана у ПП ОСОБА_2, яка включила сум ПДВ до податкових зобов'язань, придбавши зазначену продукцію у ТОВ "Номіс".

В ході подальших зустрічних перевірок встановлено, що ТОВ "Номіс" у зв'язку з ліквідацією за рішенням арбітражного суду Житомирської області від 25.03.1999 знятий з податкового обліку 16.09.2002.

Враховуючи зазначене, судами зроблено висновок про те, що ТОВ "Номіс" - постачальник меляси, виписував податкові накладні, не будучи зареєстрованим платником ПДВ, оскільки свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано у 2002 році, всупереч п.п.7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Відповідно посилаючись на п.1.8 ст. 1, пп. 7.7.4, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суди визнали, що такі суми не підлягають включенню до складу податкового кредиту, оскільки не підтверджені податковими накладними. Суди також звертають увагу на те, що зазначений Закон визначає платника податку, як особу, що згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яку імпортує товари на митну територію України. І де платник податку подає податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, а ДПІ протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних.

Відповідно пославшись на положення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, пп. 7.7.1, п.п.7.7.7, пп. 7.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суди дійшли висновку, що законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України, а право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Не погодившись із постановою Господарського суду Тернопільської області від 01.03.2006 та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 по справі № 12/251-3328 позивач (далі - ДП "КСЗ") подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та задовольнити позов, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму пп. 7.5.1. п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , де визначено дату виникнення права платника податку на податковий кредит за першою з подій. Таким чином думку скаржника законом чітко визначено підстави виникнення права платника податку на податковий кредит. А оскільки ДП "КСЗ" отримав належним чином оформлені податкові накладні згідно реєстру від ТОВ "Корн-Агро", яке є діючим підприємством, таким чином, висновки про порушення ДП "КСЗ" зроблені в податковому повідомленні - рішенні № 0000472301/0 від 22.09.2005, виданому на основі акту невиїзної документальної перевірки Бучацької МДПІ, не мають законодавчих підстав. Скаржник також наголошує на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податку обов'язку відслідковувати господарські зв'язки своїх контрагентів, (ТОВ "Номіс", ПП ОСОБА_2), як це зазначено в акті.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначивши пп. 7.5.1. п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , наголосив на тому, що законодавцем чітко передбачено що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Відповідач, аналізуючи Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , наголошує на тому, що цим Законом встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку, і зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були раніше сплачені у вигляді податку. Тобто відповідач вважає, що за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як визначено п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1998 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" - платника податку, як особу, що згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яку імпортує товари на митну територію України. При цьому податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п. 1.7.ст. 1). А бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (п. 1.8.ст. 1).

Відповідно розглядаючи підстави формування податкового кредиту, необхідно врахувати пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата оплати, або дата отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат на податки, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону).

В силу ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, де законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому необхідно врахувати, що ДПІ проводила невиїзну документальну перевірку діяльності позивача з питань правомірності декларування від'ємного значення сум ПДВ за листопад-грудень 2004 року та січень-лютий 2005 року та зафіксувала порушення позивачем п.1.8 ст. 1, п.п.7.4.1 п. 7.4, п.п.7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в внаслідок чого зменшила позивачу бюджетне відшкодування по ПДВ в сумі 106 519 грн. на тій підставі, що ТОВ "Номіс" у зв'язку з ліквідацією за рішенням арбітражного суду Житомирської області від 25.03.1999 знятий з податкового обліку 16.09.2002.

Враховуючи зазначену норму, необхідно звернути увагу на помилковість міркувань судів, оскільки посилання на пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1998 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", якою визначено право платник податку на одержання бюджетного відшкодування є неправомірним, оскільки ДПІ перевіряло правомірність декларування від'ємного значення сум ПДВ, без дослідження якого б то не було рішення позивача про повернення повної суми бюджетного відшкодування. Тобто судами не встановлено, чи подавалась відповідному податковому органу податкова декларація та заява про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Таким чином судами зроблено помилковий висновок про відмову в позові у зв'язку із ненадходження сум податку на додану вартість від контрагента позивача ІІ черги до бюджету, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на не дослідження правомірності включення ПДВ за умови виконання умов щодо сплати ПДВ у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які використовуватимуться для ведення власної господарської діяльності, та наявності податкової накладної, оформленої належним чином (пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"). А оскільки податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, і оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) (пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 2 цього Закону). Відтак, судам необхідно дослідити віднесення позивачем витрат по сплаті ПДВ за придбані товари до податкового кредиту на відповідність вимогам пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судами першої та апеляційної інстанцій без повного дослідження фактичних обставин справи, винесено рішення про відмову в позові посилаючись на п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.4, пп. 7.7.5, п. 7.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визнаючи, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України, і право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару. Суд касаційної інстанції із таким висновком погодитись не може, оскільки на органи Державної податкової служби прокладено функції по здійсненню контролю за дотриманням податкового законодавства суб'єктами підприємництва, своєчасним поданням податкової звітності та правильності визначення об'єктів оподаткування та обчислення податків. Отже, дії ТОВ "Номіс" необхідно розглядати такими, що призводять до порушення останнім встановленого законом порядку дотримання законності у сфері оподаткування.

Таким чином суд касаційної інстанції не може погодитись із зазначеним обґрунтуванням судами першої та апеляційної інстанції, а тому враховуючи зазначене, постанову Господарського суду Тернопільської області від 01.03.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 по справі № 12/251-3328 визнає такими, що підлягають скасуванню, як такі, що винесені за неповно досліджених обставин справи. Справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді врахувати наведене.