Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

У травні 2006 року Прокурор Шевченківського району Харківської області в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом до ЗАТ "Шевченківський КХП" про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році у сумі 12958 грн. 10 коп.

Постановою Господарського суду Харківської області від 17.07.2006р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р., у позові відмовлено повністю.

Суди виходили з того, що неналежне виконання обов’язку з боку відповідача покладеного на нього законом відсутні. ЗАТ "Шевченківський КХП" протягом 2005 року щомісячно повідомляло Шевченківський районний центр зайнятості про наявні вільні робочі місця для інвалідів, а отже підприємство не може нести відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права відповідач ставить питання про скасування постанови Господарського суду Харківської області від 17.07.2006р. та ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. і винесення нового рішення в якому позов просить задовольнити.

Так, скаржник вважає, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштування інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць їх атестування та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 105 осіб). Відповідно до списку працюючих інвалідів фактично на підприємстві працювало 2 інваліда.

Керуючись вимогами ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов’язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати, за думкою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відповідача повинні були нараховані штрафні санкції у розмірі 12958 грн. 10 коп.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 (314-95-п) , визначено, що робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п. 1).

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Згідно п. 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Судами встановлено, що ЗАТ "Шевченківський КХП" протягом 2005 року інформувало шляхом надання звітів про наявність робочих місць та потребу у працівниках формою № 3-ПН Шевченківський районний центр зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів в кількості 1 вакансії.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) покладає на підприємство обов’язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч.1 ст. 18 Закону, а ті в свою чергу зобов’язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ЗАТ "Шевченківський КХП" у 2005 році повинно було створити 4 робочих місця для інвалідів. Проте, всупереч викладених норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) судами не було досліджено питання, чи були ці місця створені в зазначеній кількості, чи лише в кількості двох місць, на яких фактично працювали інваліди; якщо було створено 4 місця, то чи повідомляло підприємство про саме цю кількість органи працевлаштування, і, відповідно, з чиєї вини не були направлені інваліди або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

Відтак при ухваленні рішень у даній справі суди не встановили всіх фактичних обставин, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а тому зазначені рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Відповідно до ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

У зв'язку з цим постанова Господарського суду Харківської області від 17.07.2006р. та ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити, постанову Господарського суду Харківської області від 17.07.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.