Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника позивача – Войчука В.А.,

представників відповідача – Усенка А.М., Лопати О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтекс"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року

у справі № 11/448

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтекс"

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення, -

У грудні 2005 року ТОВ "Елтекс" звернулось до суду з позовом до ДПІ у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0004792301/0 від 16 жовтня 2005 року.

Постановою господарського суду м. Києва від 10 травня 2006 року позов задоволено повністю.

Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 06 жовтня 2005 року № 0004792301/0.

Судові витрати в сумі 3, 40 грн. судового збору покладені на позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року постанову господарського суду м. Києва від 10 травня 2006 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено.

Стягнуто з ТОВ "Елтекс" до Державного бюджету України 1, 70 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції.

В касаційній скарзі ТОВ "Елтекс", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року та залишити в силі постанову господарського суду м. Києва від 10 травня 2006 року.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ДПІ у Деснянському районі м. Києва, посилаючись на те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року обґрунтована та правомірна, а скаржником було пропущено строк подання касаційної скарги, просить залишити касаційну скаргу ТОВ "Елтекс" без розгляду.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва було проведено позапланову виїзну документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ТОВ "Елтекс" за грудень 2004 року.

Перевіркою було встановлено порушення підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". При цьому в акті перевірки було зазначено, що за результатами перевірки не встановлено факту надмірної сплати податку на додану вартість по операціям з придбання товару, у зв’язку з чим сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2004 рік підлягає зменшенню на 293 432, 00 грн.

06 жовтня 2005 року на підставі акту перевірки ДПІ у Деснянському районі м. Києва прийняла податкове повідомлення – рішення № 0004792301/0, яким ТОВ "Елтекс" зменшила суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2004 року на 293 432, 00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем були виконані усі законодавчі вимоги для отримання суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмір 293 432, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, право на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість до бюджету, а тому позивачем були безпідставно заявлені до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість в розмір 293 432, 00 грн. з урахуванням несплати до бюджету податку на додану вартість в цьому розмірі по господарським операціями з АТЗТ "Техноскарб" та ТОВ "Тан".

Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вищезазначеного Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період (підпункт 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону).

Зазначений Закон не передбачав надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється лише на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету контрагентами платника податку.

Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов’язок платника податку надати покупцю податкову накладну, а у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем було сформовано податковий кредит на підставі оформлених належним чином податкових накладних, які були виписані зареєстрованими платниками податку на додану вартість, витрати на придбання товару були віднесені до складу валових витрат виробництва та обігу, а відповідні суми податку на додану вартість були сплачені позивачем своїм контрагентам в ціні товару при придбанні товарів. Крім того, факт експорту товару був встановлений в акті перевірки і не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність спірного податкового повідомлення – рішення, рішення якого було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року підлягає скасуванню, а постанова господарського суду м. Києва від 10 травня 2006 року підлягає залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтекс" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року скасувати, а постанову господарського суду міста Києва від 10 травня 2006 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.