Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Смоковича М.I.,

суддів Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Староостропільської сільської ради Староконстянтинівського району Хмельницької області (далі - Староостропільська сільська рада) про визнання рішення недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1. на постанову Староконстянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 07 червня 2006 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2005 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Староостропільської сільської ради про визнання рішення ради від 24 грудня 2004 року № 9 недійсним.

В обгрунтування своїх вимог вказав на те, що зазначеним рішенням йому відмовлено у наданні земельної ділянки в розмірі 0,16 га, яка значиться у користуванні ОСОБА_2. та ОСОБА_3.

Вважає відмову незаконною, оскільки вона порушує його права, як землекористувача та власника будинку АДРЕСА_1, а тому просив скасувати рішення Староостропільської сільської ради від 24 грудня 2004 року № 9.

Постановою Староконстянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 07 червня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. залишено без задоволення. Постанову Староконстянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2006 року залишено без зміни.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1. просить постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та постановити у справі нове рішення, яким задовольнити його вимоги.

Вважає, що рішення судами постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що ОСОБА_1. належить на праві приватної власності частина жилого будинку вАДРЕСА_1. Для обслуговування належної частини жилого будинку у встановленому порядку йому надано земельну ділянку площею 0,28 га.

ОСОБА_1. у листопаді 2004 року звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати йому додатково земельні ділянки, які знаходяться поруч біля його будинку і які значаться такими, що перебувають в користуванні односельчан ОСОБА_2. та ОСОБА_3

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, суди відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1. правильно вказали на те, що рішення Староостропільської сільської ради від 24 грудня 2004 року № 9 відповідає вимогам закону.

ОСОБА_2. та ОСОБА_3. з 1989 року є правомірними користувачами земельною ділянкою, на яку претендує ОСОБА_1., і підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, для прийняття рішення про примусове припинення користування ними земельними ділянками, а отже, й надання її у користування ОСОБА_1., у сільської ради не було.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не містять у собі посилань на наявність порушень чинного законодавства, які є підставами для висновку про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального законів і що призвело або могло призвести до ухвалення незаконних та необгрунтованих судових рішень.

Відповідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суд першої інстанції та апеляційний суд не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстав для їх скасування чи зміни немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Староконстянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 07 червня 2006 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1до Староостропільської сільської ради Староконстянтинівського району Хмельницької області про визнання рішення недійсним - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статтями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.