Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Бутенка В.І.,

Сороки М.О. (доповідача),

Штульмана І.В.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.І.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського управління міграційної служби на рішення № 228 від 13.12.2005 р.,

У грудні 2005 року ОСОБА_1звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що звернулась з заявою до Закарпатського управління міграційної служби про надання їй статусу біженця, оскільки є громадянкою Грузії та покинула країну внаслідок побоювань стати жертвою бойових дій на її території. Однак, рішенням № 228 від 13.12.2005 р. відповідач відмовив їй в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця. Тому просила суд зазначене рішення скасувати та зобов'язати Закарпатське управління міграційної служби прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 16 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11 квітня 2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців" біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Висновок суду про те, що рішення № 228 від 13.12.2005 р. про відмову ОСОБА_1в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця є обґрунтованим, оскільки у заявниці відсутні умови, передбачені ч.1 ст. 1 зазначеного Закону, відповідає фактичним обставинам справи. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції і доводи касаційної скарги його не спростовують.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України (2747-15) ) підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду від 16 лютого 2006 року і ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 квітня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 236- 239 КАС України.