Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М. I.,

Суддів - Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О. В.,

Чумаченко Т. А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою громадянина Палестини ОСОБА_1 до Закарпатського управління міграційної служби про скасування рішення,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 лютого 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2006 року, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2005 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського управління міграційної служби з позовом про скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні, посилаючись на те, що вказаним рішенням порушуються його права.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2006 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування зазначених рішень та задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги, з огляду на наступне.

Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України "Про біженців" 21 червня 2001 року № 2557-III (2557-14) (далі - Законом).

Біженець, відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону, - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 11 Закону встановлено, що оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.

Згідно зі статтею 12 Закону орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необгрунтованими, зокрема, якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, тобто підстави побоюватися стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної політичної партії або соціальної групи.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Закарпатського управління міграційної служби від 18 листопада 2005 року за № 988/б, прийнятого на підставі висновку спеціаліста, позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, у зв'язку з необгрунтованістю його заяви.

Судами встановлено, що громадянин ОСОБА_1 залишив країну постійного проживання у жовтні 2005 року, у зв'язку з веденням у ній бойових дій. Будь-яких доказів його переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності та громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань ним не надано.

З огляду на наведені правові норми та встановлені судами обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість і законність їх висновків щодо правильності оскаржуваного рішення Закарпатського управління міграційної служби, оскільки заява ОСОБА_1 про надання статусу біженця в Україні вирішена Закарпатським управлінням міграційної служби з дотриманням вимог національного законодавства, актів міжнародного права у справах захисту прав та свобод людини. Цим рішенням підставно відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, оскільки позивач не навів цілком обгрунтованих побоювань особистої небезпеки та переслідувань на батьківщині.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушено норми процесуального права.

Наведені обставини, відповідно до частини 1 статті 224 КАС України (2747-15) дають суду касаційної інстанції підстави залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.-

З огляду на викладене, керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 лютого 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .