Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Панченка О.Н.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Смоковича М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровського обласного управління юстиції про усунення перешкод та відшкодування шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2005 року,

У травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Дніпропетровського обласного управління юстиції про усунення перешкод вільно висловлювати свої погляди та відшкодувати шкоду заподіяну обмеженням свободи слова.

Вимоги обґрунтовував тим, що рішеннями, діями та бездіяльністю посадових осіб держави не забезпечуються здійснення належного правосуддя громадянам України, в тому числі й позивачеві, чим йому заподіяно моральну шкоду.

Просив суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 червня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2005 року, визнано позов неподаним та повернуто позивачу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвали суду першої та апеляційної інстанцій.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом який не відповідає вимогам статті 137 Цивільно процесуального кодексу України 1963 року. У зв'язку з цим, судом першої інстанції була винесена ухвала від 02 червня 2005 року про залишення позовної заяви без руху, якою надано позивачеві строк для усунення недоліків поданої позовної заяви.

Однак, у встановлений судом строк позивач не усунув недоліки, а тому суд першої інстанції ухвалою 24 червня 2005 року позовну заяву повернув позивачеві.

У відповідності з вимогами частини другої статті 139 Цивільно процесуального кодексу України 1963 року, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 137 і 138 цього Кодексу, або не оплачено державним митом, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для виправлення недоліків. Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, діяв відповідно до вимог Цивільно процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року, який був чинним на час прийняття оскаржуваної ухвали.

Крім того, у касаційній скарзі позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права переглянувши рішення суду першої інстанції за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) . На думку позивача, даний спір не підсудний адміністративним судам.

Такі доводи позивача не відповідають нормам процесуального права.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Компетенцію адміністративних судів встановлено частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до пункту 1 цих частини та статті компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оспорює рішення, дії та бездіяльність посадових осіб держави, які не забезпечують здійснення належного правосуддя громадянам України, та просить усунути перешкоди в його праві вільно висловлювати погляди.

Такі позовні вимоги належать до вимог, що підлягають розглядові в порядку адміністративного судочинства. Законодавством не встановлено іншого судового порядку оскарження такої бездіяльності. Отже, ця бездіяльність може бути оскаржена позивачем лише до адміністративного суду.

Згідно з частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

За таких обставин та приписів процесуального законодавства колегія суддів приходить висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що розглядаються адміністративним судом.

З огляду на викладене, оскаржувані ухвали суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм процесуального права, підстав для їх скасування чи зміни немає.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2005 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.