Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого, судді Смоковича М.І.,

суддів Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом Державної податкової інспекції (далі – ДПІ) у Дзержинському районі м. Харкова до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ)"Агрозаготпостач" та ТОВ"Шарка" про визнання недійсними господарських зобов’язань за касаційною скаргою ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на ухвалу Харківського апеляційного суду господарського від 14 березня 2006 року,

У листопаді 2005 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова звернулася в суд з адміністративним позовом до ТОВ"Агрозаготпостач" та ТОВ"Шарка" про визнання недійсними господарських зобов’язань, які виникли на підставі укладеного 19 січня 2005 року між цими підприємствами договору купівлі-продажу товарів № 7/11 на загальну суму 394091,94 грн.

Рішенням господарського суду Харківської від 26 січня 2006 року в задоволенні позову ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14 березня 2006 року апеляційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова частково задоволено. Рішення господарського суду Харківської від 26 січня 2006 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова подала касаційну скаргу, в якій вказала на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду у справі прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та постановити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення господарського суду Харківської від 26 січня 2006 року та закриваючи провадження у справі, виходив з того, що при постановленні оскаржуваного рішення, господарський суд Харківської області помилково застосував норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , та не врахував неправомірність звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсним господарських зобов’язань на підставі статей 207- 208 ГК України.

Колегія суддів вважає, що такий висновок є правильним й таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Судами встановлено, що ТОВ"Шарка" та ТОВ"Агрозаготпостач" 19 січня 2005 року уклали договір купівлі-продажу, перший продав, а другий купив товар на загальну суму 394091,91 грн., і на підставі цього договору у сторін виникли господарські зобов’язання.

ТОВ"Агрозаготпостач", на підставі переданих ТОВ"Шарка" податкових накладних, заявило про відшкодування з Державного бюджету суми податку на додану вартість (далі – ПДВ).

Податковою службою вживались заходи до проведення зустрічної перевірки ТОВ"Шарка" на предмет достовірності сплати ним ПДВ, однак таку перевірку не було можливості провести внаслідок відсутності підприємства за своєю юридичною адресою. Про зміну юридичної адреси підприємство відомостей до податкової служби не надавало.

Тому, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова послалась на те, що наведена вище угода була укладена відповідачами з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, що може призвести до витрат бюджетних коштів на користь осіб, які не мають правових підстав для їх отримання, та що полягає у ухиленні від оподаткування доходів.

На обґрунтування позову ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова послалась на статті 207, 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов'язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Цю норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, — нікчемним. Проте, згідно з частиною другою статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також передбачалось про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства. Отже ця угода визнавалась недійсною на підставі закону. Тому, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХП "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Суд апеляційної інстанції ці вимоги процесуального закону виконав.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду господарського від 14 березня 2006 року в адміністративній справі за позовом ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова до ТОВ"Агрозаготпостач" та ТОВ"Шарка" про визначення недійсних господарських зобов’язань – без зміни

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.