Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Смоковича М.І.,

Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С. А.,

Мироненка О. В.,

Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 до Білозерської селищної ради Білозерського району Херсонської області, третя особа: ОСОБА_2, про визнання рішення частково недійсним та скасування,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 13 червня 2006 року, -

У жовтні 2005 рокуОСОБА_1 звернулася до Білозерської селищної ради Білозерського району Херсонської області з позовом про визнання недійсним та скасування рішення № 43 від 25 березня 2004 року у частині визнання заОСОБА_2права власності на жилий будинок АДРЕСА_1

Вказувала, що на підставі зазначеного рішенняОСОБА_2. отримав свідоцтво про право власності на будинок та розпорядився ним на користь інших осіб.

Посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з перевищенням наданих законодавством повноважень та порушує її право власності на спірний будинок, оскільки останній є спільним майном подружжя, просила його частково скасувати, а також поновити строк звернення до суду за захистом порушених прав.

Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 25 січня 2006 рокуОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду, а постановою цього ж суду від 15 лютого 2006 року визнано протиправним і скасовано пункт 3 рішення Білозерської селищної ради Білозерського району Херсонської області № 43 від 25 березня 2004 року про визнання права власності на спірний жилий будинок.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 13 червня 2006 року постанову Білозерського районного суду Херсонської області від 15 лютого 2006 року скасовано, а провадження у справі в порядку адміністративного судочинства закрито.

У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права,ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Так, стаття 17 КАС України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів.

Зокрема, пунктом 1 частини 1 зазначеної статті визначено, що до компетенції адміністративних судів України належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З матеріалів справи вбачається, щоОСОБА_1 таОСОБА_2, як подружжя, побудували спірний жилий будинок та проживали в ньому. У вересні 2000 року їх шлюб було розірвано.

Оскільки дозвіл на будівництво жилого будинку був наданий ОСОБА_2у 1976 році, тобто до реєстрації шлюбу у 1984 році, а будинок був зданий в експлуатацію після його розірвання, право власності на спірний жилий будинок рішенням Білозерської селищної ради Білозерського району Херсонської області № 43 від 25 березня 2004 року було визнано лише за ОСОБА_2

Позивач вважає, що вказаним рішенням сільської ради порушується її права, оскільки будинок був побудований нею та ОСОБА_2 спільно, є їх спільною власністю. При цьому, вказує, що, визнавши право власності на будинок лише за ОСОБА_2, відповідач створив останньому умови для відчуження майна на користь третіх осіб без її відому та згоди, чим порушив її права.

Отже, у справі відсутній публічно-правовий спір, оскільки вимога позивача не стосується захисту її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язана з вирішенням питання права власності на нерухоме майно, яке вона й відстоює.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що справу не належить вирішувати у порядку адміністративного судочинства, з підстав наявності в ній спору подружжя щодо права власності на жилий будинок.

Оскільки ж суд першої інстанції безпідставно розглянув справу як адміністративну, апеляційний суд обгрунтовано скасував прийняте ним рішення та закрив провадження у справі, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 157 КАС України.

Наведені позивачем у касаційній скарзі доводи такого висновку не спростовують та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права чи невірно застосовано норми матеріального права.

За таких обставин, відповідно до частини 3 статті - 220-1 КАС України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись статтями - 220-1, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 13 червня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.